Науково-практичний коментар до ст. 136 Сімейного кодексу України

Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана

батьком дитини

 

1. Особа, яка записана батьком дитини відповідно до

статей 122,124,126 і 127 цього Кодексу, має право оспори-

ти своє батьківство, пред\’явивши позов про виключення

запису про нього як батька з актового запису про наро-

дження дитини.

 

2. У разі доведення відсутності кровного споріднення

між особою, яка записана батьком, та дитиною суд поста-

новляє рішення про виключення відомостей про особу як

батька дитини з актового запису про її народження.

 

3. Оспорювання батьківства можливе лише після наро-

дження дитини і до досягнення нею повноліття.

 

4. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті

дитини.

 

5. Не має права оспорювати батьківство особа, записа-

на батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком

дитини вона знала, що не є батьком, а також особа, яка
да-

ла згоду на штучне запліднення своєї дружини.

 

6. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього

як батька з актового запису про народження дитини позов-

на давність не застосовується.

 

1. У пункті 15 постанови Пленуму Верхового Суду України

\”Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та

сім\’ю України\” від 12 червня 1998 р. було вжито терміни

\”вимога про оспорювання батьківства\”, \”заява про оспорю-

вання батьківства\”, \”позов про оспорювання батьківства\”,
од-

нак жодного з них у статті 56 КпШС не було. У цій статті
осо-

бі, яка була записана матір\’ю, батьком дитини, надавалося

\”право оспорити проведений запис\”.

 

Термін \”вимога про оспорювання батьківства\” вперше з\’я-

вився у коментарі до статті 57 КпШС, який, незважаючи на

помилковість, набув поширення.

 

Оспорення батьківства – це процес, який розпочинається

пред\’явленням до суду не \”вимоги про оспорення\”, а вимоги

про виключення імені особи як батька з актового запису
про

народження дитини. Для порівняння: у разі оспорення дого-

вору сторона пред\’являє суду не вимогу про оспорення
догово-

ру, а вимогу про визнання договору недійсним.

 

У зв\’язку з цим у частині першій статті 136 СК чітко ви-

значено зміст позовної вимоги.

 

2. Право оспорити своє батьківство мають три категорії
чо-

ловіків:

 

1) той, хто перебував з матір\’ю дитини у шлюбі;

 

2) той, хто був у попередньому шлюбі з матір\’ю дитини,

яка народилась після реєстрації шлюбу матері з іншою осо-

бою (повторного шлюбу);

 

3) той, хто не перебував з матір\’ю дитини у шлюбі, але
доб-

ровільно визнав своє батьківство.

 

3. Оспорюючи своє батьківство, особа вимагає від суду ви-

ключення його імені з актового запису про народження
дити-

ни. І саме такою має бути резолютивна частина рішення
суду

у разі задоволення позову.

 

4. Якщо ім\’я позивача як батька виключене з актового за-

пису про народження дитини, дитина вважається такою, що

народжена батьками, які не перебувають у шлюбі між собою,

а тому запис про батька дитини має бути змінений
відповідно

до частини першої статті 135 СК.

 

5. Оспорення батьківства заборонено до народження дити-

ни. І в цьому є незаперечний сенс, оскільки сумніви щодо
сво-

го батьківства можуть бути безпідставними. Пред\’явлення

відповідної вимоги до суду під час вагітності могло б
негатив-

но вплинути на здоров\’я матері та дитини. Крім того,
заборо-

на оспорювання батьківства до народження дитини дає мож-

ливість двом заінтересованим особам спокійно
проаналізува-

ти ситуацію та знайти найкращий вихід з неї.

 

6. Оспорення батьківства заборонено після досягнення ди-

тиною повноліття.

 

У цій нормі сконцентровано прагнення до збереження зв\’язку

між особою і тим, хто записаний її батьком, на
весь

наступний час після досягнення нею повноліття. Іншими
сло-

вами, батьківство, яке неоспорене до повноліття дитини,
не

може бути оспорено уже ніким і ніколи, незалежно від при-

чин, які викликали сумнів щодо батьківства чи його
катего-

ричне заперечення.

 

Таке традиційне законодавче рішення, сформульоване у

частині третій статті 136 СК, не можна все ж вважати
незапе-

речним. У житті можуть виникнути такі ситуації, які
можуть

спростувати правильність цієї норми. На допомогу тоді
може

прийти конституційний принцип верховенства права.

 

7. Закон позбавляє можливості оспорювати батьківство то-

го, хто знав, що не є батьком дитини, але за його згодою
був

зареєстрований ним.

 

Г. одружився з жінкою, яка народила дитину, не перебуваю-

чи у шлюбі з її батьком. З метою зміцнення сім\’ї Г. дав згоду

на реєстрацію себе батьком дитини, хоча знав, що не є
ним.

Через певний час шлюб між ними було розірвано.

 

Г. оспорити запис його батьком дитини не зможе. Хіба що

лише тоді, коли доведе, що його дружина діяла
недобросовіс-

но, маючи намір добитися запису його батьком своєї дитини
і

не маючи наміру проживати з ним однією сім\’єю.

 

Випадок з Г. засвідчує, що іноді батьком дитини може бути

записана особа, яка однозначно не була ним. Неможливість
у

такому разі оспорити батьківство стимулює до виваженості,

чіткого усвідомлення правових наслідків такого запису.

 

8. Штучне запліднення дружини є способом вирішення

проблеми безплідності чоловіка. Якщо таке запліднення
від-

булося за письмовою згодою чоловіка і відповідно він
запи-

саний батьком дитини, оспорення чоловіком батьківства є
не-

можливим, незалежно від наступного розвитку відносин між

подружжям. Тобто і в цьому випадку, як і у попередньому,

батьком дитини записаний не той, від кого вона походить
на-

справді.

 

9. Позовна давність в один рік встановлена щодо вимог про

виключення запису про чоловіка як батька з актового
запису

про народження дитини у кодексах багатьох держав. Вважа-

ється, що сумніви, які є у чоловіка щодо свого
батьківства,

мають бути розвіяні у найкоротший час, щоби не створювати

невизначеності у відносинах між ним, жінкою та дитиною.

 

Причому, відповідно до частини першої статті 56 КпШС,

позовна давність починалася з того часу, коли чоловікові
ста-

ло відомо або повинно було стати відомо про те, що він
запи-

саний батьком дитини. Абсурдність цієї норми була очевид-

ною, оскільки вона відкрито спонукала чоловіка з моменту

реєстрації народження дитини шукати компромат на свою

дружину під страхом пропущення позовної давності.

 

У частині восьмій статті 136 СК закладена інша психоло-

го-правова аргументація: чим довше чоловік роздумує над
до-

цільністю оспорення свого батьківства, тим більше шансів,

що він цього не зробить.

 

За наполяганням матері 3. оспорив своє батьківство. Як
було

встановлено за висновком експерта, некроз сперми (що ви-

ключає здатність до зачаття) виник у нього ще під час

відбування військової служби у небезпечних для здоров\’я

умовах, а тому він не міг бути батьком дитини. У
результаті

задоволення позову 3. втратив сім\’ю, дитину, якій він
п\’ять

років був батьком. І це за умови, що своєї дитини у нього
вже

ніколи не буде. Тобто втратив він набагато більше, ніж
одер-

жав, заплативши за правду дорогою ціною.

 

Не виключено, що час, який лікує все, міг би нормалізу-

вати психічний стан 3. і допомогти йому реально оцінити
си-

туацію.

 

Надзвичайно коротка позовна давність пришвидшує шлях

до суду. Відмова взагалі від позовної давності щодо даної
ка-

тегорії вимог вигідна і батькові, і дитині: батькові –
оскільки

створює можливість для перевірки своїх почуттів, дитині –

тому що продовжує час, коли ще всі, нехай хоч про людське

око, щасливі.