Науково-практичний коментар до ст. 137 Сімейного кодексу України
Стаття 137. Оспорювання батьківства після смерті особи,
яка записана батьком дитини
1. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до
народження дитини, оспорити його батьківство мають пра-
во його спадкоємці, за умови подання ним за життя до но-
таріуса заяви про невизнання свого батьківства.
2. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер піс-
ля пред\’явлення ним позову про виключення свого імені
як батька з актового запису про народження дитини, позов-
ну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці.
3. Якщо через поважні причини особа не знала про те,
що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьків-
ство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.
4. До вимоги про виключення запису про особу як бать-
ка дитини з актового запису про народження дитини позов-
на давність не застосовується.
1. За життя особи, записаної батьком дитини, ніхто інший,
крім нього самого, оспорювати батьківство не має права,
за
винятком випадків, встановлених у статті 138 СК.
2. Якщо в момент запису батьком дитини чоловік був ви-
знаний судом недієздатним, його батьківство може оспорити
його опікун.
Відповідно до частини третьої пункту 15 постанови Плену-
му Верховного Суду України \”Про застосування судами де-
яких норм Кодексу про шлюб та сім\’ю України\” від 12
червня
1998 р., якщо той, хто записаний батьком дитини, не
оспорив
свого батьківства, то у разі його смерті інші особи не
мати-
муть такого права. Таке роз\’яснення містилося і в
постанові
Пленуму Верховного Суду УРСР \”Про деякі питання, що ви-
никли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб
та сім\’ю Української РСР\” від 15 червня 1973 р.
Роз\’яснення Пленуму Верховного Суду України залишило
без відповіді цілу низку запитань.
1. М. був призваний на строкову військову службу і прохо-
див її в Афганістані. За час його відсутності його
дружина за-
вагітніла і народила дитину, батьком якої був записаний
М.
Батьки М. не повідомили сина про це, щоб додатково не
трав-
мувати його. М. був поранений, лікувався в госпіталі і
неза-
баром помер.
2. Д. оспорив своє батьківство щодо молодшої дочки. Від-
повідно до двох висновків судово-біологічної експертизи
його
батьківство виключалося. Однак напередодні судового за-
сідання Д. помер. До участі у справі була залучена сестра
по-
зивача як спадкоємець за заповітом.
У першому випадку суд закрив провадження у справі,
оскільки батьки М. не могли бути позивачами, у другому –
вища судова інстанція закрила провадження у справі у
зв\’яз-
ку з тим, що \”правонаступництво у такій категорії справ
не
допускається\”.
Стаття 137 СК спрямована на законодавче врегулювання
проблеми на засадах справедливості, добросовісності,
розум-
ності та відповідно до моральних засад суспільства.
З її допомогою чиняться перешкоди тому, хто прагне ви-
правдати свою поведінку презумпцією шлюбного батьківства
всупереч інтересам інших осіб, зокрема батьків того, чиє
ба-
тьківство є предметом спору. Стаття 137 СК сприятиме
утвер-
дженню принципу добросовісності у відносинах подружжя.
3. Оскільки оспорення батьківства під час вагітності
немож-
ливе, норма частини першої статті 137 СК дає право
чоловіко-
ві матері дитини подати до нотаріуса заяву про невизнання
свого батьківства.
Якщо на момент народження дитини чоловіка не буде в
живих, на підставі цієї заяви оспорити батьківство
зможуть
його спадкоємці.
4. У частині другій статті 137 СК передбачена можливість
процесуального, а не матеріально-правового
правонаступниц-
тва. Це значить, що у разі смерті позивача, як у справі
Д.,
підтримати його позовну вимогу зможуть його спадкоємці,
їхній матеріальний інтерес є таким, що охороняється зако-
ном, а тому має бути предметом захисту.
5. Норма частини третьої статті 137 СК є законодавчою
відповіддю на ситуацію, аналогічну тій, яка сталася із
військо-
вослужбовцем М.
М. не знав, що його дружина народила дитину. Батьківство
після його смерті за статтею 137 СК могли б оспорити його
ба-
тьки. І справа полягає не у бажанні успадкувати більшу
част-
ку, а у самому факті зради їхнього сина, який щоденно
ризи-
кував своїм життям, на що вони, мати та батько, мають
право
реагувати.
Право на оспорення батьківства надано лише спадкоємцям
за законом першої черги.
6. Із загального правила про недопустимість оспорювання
батьківства після смерті особи, яка записана батьком
дитини,
стаття 137 встановлює лише три винятки. Оспорення
батьків-
ства після смерті того, хто записаний батьком, можливе у
разі:
1) подання ним письмового заперечення свого батьківства
до народження дитини;
2) пред\’явленням ним за життя позову до суду про виклю-
чення запису про нього як батька дитини;
3) відсутності у нього, з поважних причин, інформації про
запис батьком дитини.
Тобто за інших обставин ніхто не може оспорити чуже ба-
тьківство, навіть за наявності для цього вагомих доказів.
7. У випадках, зазначених у частинах першій-третій стат-
ті 137 СК, оспорення батьківства неможливе після
досягнен-
ня дитиною повноліття або у разі її смерті до цього
моменту.
Можна сперечатися щодо відповідності цих положень заса-
дам добросовісності та справедливості. Не виключено, що
нас-
тупний розвиток законодавства внесе відповідні зміни.
Сьо-
годні ж і без цього вагомість змін, що стосуються
проблеми
оспорення батьківства, є значною.
8. З тих же міркувань, які викладені у коментарі статті
136 СК, на вимогу іншої особи про виключення запису про
по-
мерлого як батька дитини, заявленої відповідно до частин
першої та третьої цієї статті, позовна давність не
поширюється.
Leave a Reply