Науково-практичний коментар до ст. 143 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 143 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 143 Сімейного кодексу України

Стаття 143. Обов\’язок батьків забрати дитину з пологового

будинку або іншого закладу охорони здоров\’я

 

1. Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобо-

в\’язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого

закладу охорони здоров\’я.

 

2. Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов\’язана забрати

дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони

здоров\’я.

 

3. Дитина може бути залишена батьками у пологовому

будинку або в іншому закладі охорони здоров\’я, якщо вона

має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку,

а також за наявності інших обставин, що мають істотне

значення.

 

4. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку

або з іншого закладу охорони здоров\’я, забрати дитину ма-

ють право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу
опіки,

та піклування.

 

1. За статтею 70 КпШС батьки або один з них могли бути

позбавлені батьківських прав за те, що вони без поважних

причин відмовилися взяти дитину з пологового будинку чи

іншого дитячого лікувально-профілактичного або навчально-

виховного закладу. Отже, була встановлена санкція за
бездія-

льність батьків, хоча обов\’язок взяти дитину на той час
ніде у

законі прямо сформульований не був.

 

Стаття 143 СК зобов\’язує мати та батька дитини забрати її

з пологового будинку або з іншого закладу охорони
здоров\’я.

Це перший, за хронологічним відліком, обов\’язок матері,
ба-

тька щодо дитини.

 

2. У частині другій статті 143 СК сформульований обов\’я-

зок матері забрати дитину, яку вона народила, не
перебуваю-

чи у шлюбі. У цій статті нічого не сказано про обов\’язок
бать-

ка дитини, але не тому, що він наче дискримінується, а
тому,

що для визначення його батьківства потрібен, як правило,
пе-

вний проміжок часу. Дитину ж у більшості випадків, задля
її

ж інтересів, слід забрати якнайшвидше. Тому той, хто
визнав

своє батьківство, або той, чиє батьківство визнане
рішенням

суду, матиме право забрати дитину з пологового будинку,
як-

що мати померла під час пологів або відмовилася забрати
ди-

тину.

 

Хоча це не випливає із закону, перевагу забрати дитину
все

ж має мати – жінка, яка її народила. З\’ясовування
обставин,

пов\’язаних з батьківством, повинне відбуватися поза
межами

лікувального закладу.

 

3. Дитина, яка має вади фізичного чи психічного розвитку,

потребує особливої опіки, і насамперед з боку матері та
бать-

ка. Однак останні не завжди спроможні таку опіку
надавати.

Тому закон дозволяє залишити, тобто не забирати таку
дити-

ну з пологового будинку. Дитина може бути залишена і за
ін-

ших обставин, а саме: через хворобу матері, відсутність
жит-

ла чи достатнього доходу. Пропозиція про розширення під-

став, за яких мати може не забрати дитину, була внесена

народним депутатом України Л. Безуглою. Такій дитині

(\”державній дитині\”) будуть створені державою умови для

розвитку, навчання, виховання. Однак жодна, навіть
найкра-

ща вихователька чи няня не зможуть замінити дитині матері

чи батька. Тому дещо дивною є фраза: \”батьки або особи,
які

їх заміняють\”.

 

Рішення \”не забирати\” дитину має бути дуже і дуже вива-

женим. Батьки, які не забрали дитину, не завжди є такими,

що відцуралися від неї, і не завжди заслуговують осуду.

 

Державою мають бути створені умови для того, щоб бать-

ки, які не забрали дитину, відвідували її, брали посильну

участь у її вихованні, щоб не був перерваний зв\’язок між
ди-

тиною та її родом, так життєво необхідний для неї.

 

4. У першій редакції цієї статті був сформульований обо-

в\’язок баби, діда, інших родичів забрати дитину, якщо її
не

забрали батьки, за умови, що у них є можливість для вихо-

вання та розвитку дитини. Однак відповідна норма стала

об\’єктом критики. У зв\’язку з цим слово \”обов\’язок\” було
за-

мінено на \”право\”.

 

Головним юридичним управлінням Апарату Верховної Ра-

ди України пропонувалося надати право забрати дитину лише

тому, хто призначений опікуном. Однак призначення опіки –

справа досить тривала. Життєва ж ситуація може вимагати

іноді негайного забрання дитини, наприклад, у зв\’язку з
не-

обхідністю надання їй невідкладної кваліфікованої
медичної

допомоги в іншому місці.

 

Було знайдено компромісний варіант: інша особа може

забрати дитину лише з дозволу органу опіки та піклування.

 

На орган опіки та піклування покладений обов\’язок визна-

чити, чи здатна особа, яка бажає забрати дитину,
забезпечити

їй умови для фізичного, духовного та морального розвитку.