Науково-практичний коментар до ст. 155 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 155 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 155 Сімейного кодексу України

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та
виконання бать-

ківських обов\’язків

 

1. Здійснення батьками своїх прав та
виконання обо-

в\’язків мають грунтуватися на повазі до
прав дитини та її

людської гідності.

 

2. Батьківські права не можуть
здійснюватися всупереч

інтересам дитини.

 

3. Відмова батьків від дитини є
неправозгідною, супере-

чить моральним засадам суспільства.

 

4. Ухилення батьків від виконання
батьківських обо-

в\’язків є підставою для покладення на них
відповідальнос-

ті, встановленої законом.

 

1. Батьківське право – це можливість або
комплекс мож-

ливостей, наданих матері, батькові щодо
дитини. Здійснення

батьківського права – завжди є правом, а не
обов\’язком. Ця

очевидна теза вимагає чіткої відповіді на
питання: що саме є

батьківським правом, а що саме є
батьківським обов\’язком?

Так, зареєструвати народження дитини – це
обов\’язок бать-

ків, а вибрати їй ім\’я з-поміж розмаїття
імен – це їхнє право.

Забезпечити здобуття дитиною повної
загальної середньої

освіти – це обов\’язок батьків.

 

Батькам надана можливість вибрати
навчальний заклад,

навчати дитину не в школі, а вдома. Батьки
мають право по-

силати дитину у кілька шкіл одночасно
(загальноосвітню, му-

зичну, балетну, художню). Водночас вони
зобов\’язані зважа-

ти на право дитини мати свою думку, та й
зрештою на її право

на охорону здоров\’я.

 

У частині першій статті 12 Закону України \”Про охорону

дитинства\” записано, що \”батьки мають право
і зобов\’язані

виховувати дитину, піклуватися про її
здоров\’я, фізичний,

духовний і моральний розвиток, …поважати
гідність дити-

ни…\”. Ця норма була некритично запозичена
із статті 61

КпШС. Вона помилкова, оскільки одна і та
сама дія не може

бути водночас і правом, і обов\’язком. До
речі, в якій ситуації

повагу до дитини слід розглядати як право,
а в якій – як обо-

в\’язок? Це запитання, як і інші, залишено
без відповіді.

 

2. Батьківські права не можуть
здійснюватися всупереч ін-

тересам дитини.

 

Інтереси дитини різні: триваючі і
скороминучі; нематері-

альні, духовні і матеріальні; ті, які
заслуговують на увагу, та

ті, які не сприяють розвиткові дитини або
можуть навіть за-

шкодити їй.

 

У статтях 8, 9, 20 Конвенції про права
дитини вживається

термін \”найкращі\” інтереси дитини, а у
статті 3 зобов\’язано

усі державні та приватні установи, які
займаються питання-

ми соціального забезпечення, суди,
адміністративні та зако-

нодавчі органи у всіх діях щодо дітей
приділяти першочерго-

ву увагу \”якнайкращому забезпеченню інтересів
дитини\”.

 

У частині другій статті 1 Європейської
конвенції про здійс-

нення прав дітей (Страсбург, 8 вересня 1995
р.) записано:

\”предметом цієї Конвенції є підтримка – у
найвищих ін-

тересах дітей – їхніх прав…\” Термін \”найвищий інтерес ди-

тини\” вдалося зберегти лише у статті 207
СК, зі всіх інших

він був безпідставно виключений.

 

Термін \”найвищий інтерес\” найповніше
розкриває зміст

інтересів дитини, має бути специфічним
лакмусовим папір-

цем для оцінки поведінки батьків. Наявність
цього терміна в

українській правничій лексиці (дарма, що
лише в одній стат-

ті) буде стимулом для його використання в
судовій практиці

та подальшого законодавчого закріплення.

 

3. На час прийняття Сімейного кодексу
України відмова

матері чи батька від дитини була явищем
поширеним і здійс-

нювалася у різних формах.

 

Особа, яка є фактичним, \”не шлюбним\” батьком, відмов-

ляючись від визнання свого батьківства,
відмовлялася і від

дитини, як правило, завідомо своєї. Якщо
жінка, яка народи-

ла дитину (матір\’ю назвати її дуже важко),
залишила її у лісі

чи викинула на смітник, вона так само
відмовилася від дити-

ни. Якщо батько після розірвання шлюбу
жодного разу не за-

бажав побачитися з дитиною, він також у
специфічний спосіб

відмовився від дитини.

 

Таких історій безліч і частина третя статті
155 СК саме про

них. Однак ця стаття має і спеціальне
призначення, стосую-

чись \”права\” матері (батька) офіційно
відмовитися від дитини,

подавши про це заяву безпосередньо після
народження дитини.

 

Якось жінка привела до РАГСу свою
неповнолітню внучку

і під супровід слів \”у нашій родині
байстрят не було, нема і не

буде\” – подала заяву юної матері про
відмову від дитини.

 

Був випадок, коли батьки відмовилися від
дитини, оскіль-

ки, маючи трьох дочок, бажали сина, але
народилася знову

дівчинка.

 

Відмовлялися іноді від дитини тому, що
мають маленьку

квартиру. Дуже довго довелося службовій
особі переконувати

самотню сорокарічну жінку не відмовлятися
від дитини, яку

вона народила без шлюбу.

 

Іноді у заяві про відмову від дитини жінки
просять переда-

ти її \”у добрі руки\” або зазначають, що \”ніколи, нікому, жод-

них претензій в майбутньому пред\’являти не
будуть\”.

 

Аморальність відмови від дитини очевидна,
незалежно від

того, якою обставиною вона зумовлена.

 

Стосовно правової основи заяв про відмову
від дитини, то

слід відзначити, що закону, який надавав би
право відмови-

тися від дитини, не було і не могло бути.
Хоча органи ЗАГСу

приймали такі заяви віддавна.

 

Правило частини третьої статті 155 СК цінне
тим, що гума-

нізує людські відносини, утверджує
Шевченкове \”нічого кра-

щого немає, як тая мати молодая\”,
конкретизує конституцій-

ний принцип державної охорони дитинства.

 

З набранням чинності Сімейного кодексу
прийняття заяв

про відмову від дитини буде остаточно
припинено. Однак про-

блеми, які зумовлювали подання таких
відмов, можуть бути

якнайшвидше подолані лише завдяки
комплексним заходам –

економічним, соціальним, виховним.

 

4. Поняття \”ухилення від виконання
обов\’язку\” нетотож-

не поняттю \”невиконання обов\’язку\”.

 

Мати, батько вважатимуться такими, що
ухиляються від

виконання своїх батьківських обов\’язків,
якщо вони за ста-

ном свого психічного здоров\’я усвідомлюють
значення своїх

дій та можуть керувати ними, а також якщо
вони мають юри-

дичну і фактичну можливість до вчинення
відповідних дій,

які становлять зміст батьківського
обов\’язку.

 

Батько, який перебуває під арештом або
позбавлений волі

за вироком суду, не має юридичної
можливості для виконан-

ня багатьох дій, які є його юридичним
обов\’язком. Важкохво-

ра мати може бути позбавлена фактичної
можливості вихову-

вати і утримувати дитину. У зв\’язку з цим
підставою для від-

повідальності батьків є лише їх ухилення
від виконання бать-

ківських обов\’язків, що включає наявність
вини.

 

5. Батьки зобов\’язані відшкодувати шкоду,
завдану їхньою

дитиною. Отже, вони несуть цивільну
відповідальність за те,

що не брали участі у її вихованні та
догляді за нею, тобто за

свою протиправну поведінку, яка викликала
заподіяння шко-

ди іншій особі.

 

Батьки можуть бути покарані за вироком суду
за цілу низку

злочинів, вчинених проти життя, здоров\’я,
гідності дитини.

 

6. Відповідно до Сімейного кодексу України
до батьків, які

ухиляються від виконання своїх батьківських
обов\’язків, пе-

редбачено застосування таких правових
санкцій, які можуть

вважатися юридичною відповідальністю, а
саме:

 

1) передача дитини другому з батьків або
іншій особі (стат-

тя 161 СК);

 

2) позбавлення батьківських прав (стаття
164 СК);

 

3) відібрання дитини без позбавлення
батьківських прав

(стаття 170 СК);

 

4) позбавлення права давати згоду на
усиновлення дитини

(стаття 219 СК);

 

5) відшкодування матеріальної та моральної
шкоди (стат-

ті 157, 162 СК);

 

6) стягнення неустойки (стаття 196 СК).