Науково-практичний коментар до ст. 160 Сімейного кодексу України

Стаття 160. Право батьків на визначення
місця проживання

дитини

 

1. Місце проживання дитини, яка не досягла
десяти ро-

ків, визначається за згодою батьків.

 

2. Місце проживання дитини, яка досягла
десяти років,

визначається за спільною згодою батьків та
самої дитини.

 

3. Якщо батьки проживають окремо, місце
проживання

дитини, яка досягла чотирнадцяти років,
визначається

нею самою.

 

1. Жити разом із батьками – природна
потреба і природне

право кожної дитини. Однак різноманітні
життєві ситуації

(виїзд батьків за кордон, позбавлення волі,
розірвання шлю-

бу, тяжка хвороба) породжують необхідність
розлуки з ма-

тір\’ю, батьком чи одним із них.

 

Зміна місця проживання дитини – завжди
травма для неї.

Якщо виникає необхідність визначити для
дитини нове місце

проживання, це має вирішуватися обома
батьками.

 

Якщо дитина ще не досягла десяти років,
вона не визнаєть-

ся самостійним, рівноправним учасником
переговорного про-

цесу, хоча її думка має бути вислухана.

 

2. Згода матері та батька щодо місця
проживання дитини

може бути усною або письмовою. Незалежно
від форми воле-

виявлення, йдеться про домовленість, тобто
договір. Отже,

стаття 160 СК визначає окремий вид і
предмет договору – до-

говір про визначення місця проживання
дитини.

 

Батьки можуть домовитися про те, що дитина
житиме з од-

ним із них, бабусею, іншим родичем чи в
спецшколі-інтерна-

ті. Такий договір, як і будь-який інший, не
може бути зміне-

ний за волею одного з батьків.

 

3. Дитина, яка досягла десяти років, має
бути запрошена

до столу переговорів.

 

Вона має не лише право бути вислуханою і
почутою, а й

має право брати активну участь у вирішенні
своєї долі.

 

4. Стаття 160 СК сформульована на засадах
консенсусу: ма-

ти, батько, дитина мають шукати такого
вирішення ситуації,

яке задовольняло би їх усіх. До тих пір,
поки хтось із них не

погодиться на запропонований варіант,
питання визначення

місця проживання дитини залишається
невирішеним.

 

Якщо ж воля дитини буде знехтувана
(наприклад, батьки

силоміць віддадуть її до музичної
школи-інтернату чи до да-

лекого родича), вона має право сама
звернутися за захистом

до органу опіки та піклування.

 

Декому може здатися, що це міф. Однак
повага до дитини

виключає інший варіант вирішення проблеми.

 

5. За статтею 17 Цивільного кодексу 1963 р.
місцем прожи-

вання дитини у віці до 15-ти років
визнавалося місце прожи-

вання її батьків або опікуна.

 

У частині третій статті 160 СК відтворено
це важливе пра-

вило, але з необхідним уточненням: дитина,
якій виповнило-

ся чотирнадцять років, сама визначає своє
місце проживання.

 

Ця норма є виразом поваги до дитини.
Водночас вона є від-

повідним стимулом для батьків до належного
виконання ни-

ми своїх обов\’язків, під загрозою переїзду
дитини до діда, ба-

би чи інших родичів.

 

На консультацію у розпачі прийшла Д.: \”Що
мені робити,

чоловік розлучився і зараз 17-річну дочку
заманює до себе. А

я не пускаю\”.

 

Тримати майже дорослу дочку біля себе
силоміць – не

лише незаконно, а й неправильно.

 

Треба миром вирядити дочку, адже лише у
цьому разі мо-

жна розраховувати на її повернення або на
те, що дочка буде

своєрідним місіонером, не даючи відносинам
між матір\’ю та

батьком стати невідворотно ворожими.

 

6. Незважаючи на те, що у частині третій
статті 160 СК

право дитини на вибір місця проживання
зумовлене окремим

проживанням батьків, це право, з точки зору
розумності, має

їй належати і тоді, коли батьки проживають
спільно.

 

Чи може така дитина мати право на власні
помилки? Зви-

чайно. Однак батьки зобов\’язані належним
чином управляти

та керувати дитиною, з метою здійснення нею
своїх прав

(стаття 5 Конвенції про права дитини).
Тобто вони повинні ро-

бити все можливе, щоб негативні наслідки
дитячих помилок

були якнайменшими.

 

Дитина, якій виповнилося чотирнадцять
років, мала би

мати паспорт громадянина України. Той, хто
здобув загальну

середню освіту, має право продовжити
навчання у вищому

навчальному закладі навіть за межами місця
свого постійного

проживання. Це значить, що така дитина має
право покинути

батьківський дім і переселитися до іншого
міста, іншого по-

мешкання.

 

Чотирнадцятирічний має достатній обсяг
цивільної дієздат-

ності, тому має бути вільним у праві
визначати свою подаль-

шу долю.

 

Отже, проблема не в тому, щоби не допускати
законодавчо-

го закріплення прав такої дитини на вибір
місця проживан-

ня, а у тому, щоби дитина не мала причин
для втечі з рідного

дому.

 

7. Заслуговує на увагу питання про
визначення місця про-

живання кількох дітей.

 

Апеляційний суд скасував рішення місцевого
суду, за яким

одна дитина була залишена з матір\’ю, а
друга – передана ба-

тькові. Це рішення було визнано
необгрунтованим, оскільки

суд не взяв до уваги взаємної прихильності
дітей.

 

За загальним правилом, діти мали би проживати
разом.

Але можливі і винятки, зумовлені різними
обставинами. Як-

що діти \”розділені\” між батьками, останні
повинні робити

все можливе для підтримання між братами та
сестрами ро-

динних дружніх відносин.