Науково-практичний коментар до ст. 162 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 162 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 162 Сімейного кодексу України

Стаття 162. Правові наслідки протиправної
поведінки одно-

го з батьків або іншої особи при визначенні
міс-

ця проживання малолітньої дитини

 

1. Якщо один з батьків або інша особа
самочинно, без

згоди другого з батьків чи інших осіб, з
якими на підставі

закону або рішення суду проживала малолітня
дитина,

змінить її місце проживання, у тому числі
способом її ви-

крадення, суд за позовом заінтересованої
особи має право

негайно постановити рішення про відібрання
дитини і по-

вернення її тому, з ким вона проживала.

 

Дитина не може бути повернута лише тоді,
коли зали-

шення її за попереднім місцем проживання
створюватиме

реальну небезпеку для її життя та здоров\’я.

 

2. Особа, яка самочинно змінила місце
проживання ма-

лолітньої дитини, зобов\’язана відшкодувати
матеріальну

та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона
проживала.

 

1. Місце проживання малолітньої дитини
визначається за

домовленістю батьків. Відповідно і наступна
його зміна немож-

лива за волею лише одного з них.

 

2. Стаття 162 СК визначає наслідки
самочинної, тобто без

згоди другого з батьків, зміни місця
проживання дитини. Са-

мочинною слід вважати зміну місця
проживання малолітньої

дитини й за її згодою, але без відома та
згоди того з батьків, з

ким вона проживає.

 

Самочинна зміна місця проживання дитини
може бути вчи-

нена різними шляхами: неповерненням дитини
після відпо-

чинку чи прогулянки, викраденням дитини на
вулиці, з дитя-

чої установи чи лікарні.

 

3. Стаття 162 СК була сформульована під
впливом кількох

справ за позовами матерів про відібрання
дітей від батьків,

які їх викрали.

 

1. Батько викрав дитину з дитячого
майданчика, на якому

вона гралася. Позов матері суд розглядав за
довгою процеду-

рою: проводилися обстеження умов проживання
матері та

батька дитини, достатньо довго готувався
висновок органу

опіки та піклування, періодично відповідач
не з\’являвся до

суду, подаючи документи про хворобу і цим затягуючи
роз-

гляд справи. Розгляд справи тривав майже
рік.

 

2. За домовленістю з матір\’ю батько щотижня
по кілька

годин гуляв з дитиною. Одного разу він не
привів її додому.

Зниклого батька з дитиною розшукували
кілька днів.

 

Позов матері про відібрання дитини був
розглянутий су-

дом в найкоротші строки. Залишаючи
касаційну скаргу ба-

тька без задоволення, судова колегія в
цивільних справах

Одеського обласного суду у своїй ухвалі
написала таке:

\”Відповідач вчинив протиправну поведінку,
свавільно зміни-

вши місце проживання дитини. Відповідач
жодного разу не

пред\’являв позивачці претензії щодо
неналежного вихован-

ня дитини. Зібрані у справі докази
засвідчують належне ви-

конання позивачкою своїх обов\’язків щодо
дитини. Тому

дитина має бути повернута матері, за місцем
її останнього

проживання\”. Ця ухвала стала джерелом
відповідної право-

вої новели.

 

Положення частини першої статті 162 СК є
логічним про-

довженням статті 160 СК, за якою місце
проживання дитини

має визначатися за згодою батьків. Воно є
засобом запобіган-

ня самовільної зміни одним із батьків місця
проживання ди-

тини, оскільки не заохочує самоуправства, а
містить правові

засади для якнайшвидшого його припинення.

 

4. Для повернення дитини непотрібно буде
представляти

докази створення для неї нормальних умов
для її виховання

та розвитку, оскільки стаття 162 СК
базується на юридичній

презумпції правомірності поведінки того з
батьків, з ким вона

проживала.

 

5. У позові про відібрання дитини може бути
відмовлено

лише тоді, коли відповідач доведе, що той,
з ким проживала

дитина, жорстоко поводився з нею, схиляв її
до вживання

наркотиків, проституції, тримав дитину в
умовах, небезпеч-

них для її життя та здоров\’я тощо.

 

В таких випадках поведінка одного з
батьків, який без по-

годження з другим з батьків взяв дитину до
себе, є не самоуп-

равством, а способом захисту дитини.

 

Кримінальний кодекс України не карає за
викрадення

своєї дитини, а лише чужої. У зв\’язку з цим
суб\’єктом злочи-

ну можуть бути лише інші родичі дитини.

 

В., громадянин Республіки Білорусь, за
рішенням одного із

судів м. Києва одержав можливість двічі на
місяць зу-

стрічатися із двома дочками, які після
розірвання шлюбу за-

лишилися проживати з матір\’ю.

 

Під час однієї із таких зустрічей В. таємно
вивіз дітей до

Мінська.

 

Підсумковий документ Спеціальної Сесії в
інтересах дітей

Генеральної Асамблеї ООН \”Світ, сприятливий
для дітей\” зо-

бов\’язує держави уживати заходів у разі
викрадення і вивозу

за кордон дітей одним із батьків.

 

Завдяки цьому повернення дитини тому з
батьків, з ким

вона проживала, стане більш реальним. Можна
буде сподіва-

тися і на те, що кримінальне караним буде
визнано викраден-

ня не лише чужої, а й своєї дитини.

 

6. Незаконна зміна місця проживання
малолітньої дитини

може бути підставою для вимоги про
відшкодування мате-

ріальних збитків: на проведення пошуку
дитини, транспорт-

них витрат тощо.

 

Додатковим засобом застереження проти
свавілля одного з

батьків стане можливість відшкодування
моральної шкоди,

яка запроваджується вперше.

 

7. Вимагати відібрання дитини має право не
лише один із

батьків, а й інша особа, з якою на законній
підставі вона про-

живала (баба, дід, опікун, дитяча
установа).

 

8. Стаття 162 СК стосується не лише
викрадення дитини

одним із батьків від другого, а й від інших
осіб (наприклад,

діда, баби, опікуна), з якими дитина
проживала на законній

підставі. Крім того, суб\’єктом протиправної
поведінки може

бути дід, баба, брат, сестра, а також інша
особа.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code