Науково-практичний коментар до ст. 170 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 170 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 170 Сімейного кодексу України

Стаття 170. Відібрання дитини від батьків
без позбавлення

їх батьківських прав

 

1. Суд може постановити рішення про
відібрання дити-

ни від батьків або одного з них, не
позбавляючи їх батьків-

ських прав, у випадках, передбачених
пунктами 2 – 5 час-

тини першої статті 164 цього Кодексу, а
також в інших ви-

падках, якщо залишення дитини у них є
небезпечним для

її життя, здоров\’я і морального виховання.

 

У цьому разі дитина передається другому з
батьків, ба-

бі, дідові, іншим родичам – за їх бажанням
або органові

опіки та піклування.

 

2. У виняткових випадках, при безпосередній
загрозі

для життя або здоров\’я дитини, орган опіки
та піклування

або прокурор мають право постановити
рішення про не-

гайне відібрання дитини від батьків.

 

У цьому разі орган опіки та піклування
зобов\’язаний

негайно повідомити прокурора та у
семиденний строк піс-

ля постановлення рішення звернутися до суду
з позовом

про позбавлення батьків чи одного з них
батьківських

прав або про відібрання дитини від матері,
батька без по-

збавлення їх батьківських прав.

 

З таким позовом до суду має право
звернутися проку-

рор.

 

3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали
належ-

ному вихованню дитини її батьками, суд за
заявою батьків

може постановити рішення про повернення їм
дитини.

 

4. При задоволенні позову про відібрання
дитини від

матері, батька без позбавлення їх
батьківських прав суд

вирішує питання про стягнення з них
аліментів на дитину.

 

5. Положення частин першої – третьої цієї
статті засто-

совуються до відібрання дитини від інших
осіб, з якими во-

на проживає.

 

1. Батьківських прав здебільшого
позбавляється той з бать-

ків, з ким проживає дитина, тому вона, як
правило, відбира-

ється від нього і передається на опікування
другому з батьків,

іншому родичеві чи органу опіки та
піклування. Якщо дити-

на не проживає з тим, кого суд позбавив
батьківських прав,

то, зрозуміло, потреби відібрання дитини не
виникає.

 

Отже, позбавлення батьківських прав може
іноді не поєд-

нуватися з відібранням дитини.

 

2. У статті 170 СК визначено підстави і
порядок відібрання

дитини, без вирішення питання про
позбавлення матері, бать-

ка батьківських прав.

 

Правовий сенс відібрання дитини за статтею
170 СК поля-

гає в екстренності прийняття рішення на
захист дитини, коли

зволікання може призвести до смерті дитини,
тяжкої хвороби

чи каліцтва.

 

У пресі був описаний випадок, коли батьки
за провину

ув\’язнили сина в підвалі, позбавивши його
їжі та води. В ін-

шому випадку батьки, які належали до однієї
із релігійних

сект, відмовилися госпіталізувати дитину,
життя якої було в

небезпеці. У цих та подібних ситуаціях
через доволі довгу су-

дову процедуру життя дитини може бути не
врятованим, тому

потрібні надзвичайні заходи.

 

Прокурор одержав інформацію про те, що М.,
який є хроніч-

ним алкоголіком, завдав тяжких тілесних
ушкоджень сво-

єму 12-річному сину і замкнув його у
квартирі.

 

На підставі постанови прокурора дитина була
відібрана

від батьків і поміщена до лікарні.

 

У цій ситуації позбавлення матері чи батька
батьківських

прав відсувається в часі, адже спершу треба
захистити дити-

ну, а лише потім вирішувати питання про
притягнення бать-

ків до відповідальності.

 

3. У разі пред\’явлення позову про
позбавлення батьківсь-

ких прав і відібрання дитини суд може
постановити рішення

лише про відібрання дитини.

 

К., мати трьох дітей, систематично закривала
їх самих вдо-

ма, зникаючи на кілька днів. Одного разу
через пустощі з

сірниками сталася пожежа, діти одержали
опіки різного сту-

пеня.

 

При розгляді позову прокурора про
позбавлення матері

батьківських прав суд з урахуванням її
каяття постановив

відібрати дітей, передавши їх на опікування
органові опіки

на піклування, без позбавлення матері
батьківських прав.

 

4. Позбавлення батьківських прав завжди є
результатом

протиправної, винної поведінки. Відібрання
ж дитини не по-

в\’язується з протиправною поведінкою:
загроза життю та здо-

ров\’ю дитини може бути результатом
психічної хвороби,

відкритої форми туберкульозу чи
захворювання на СНІД,

важких житлових умов тощо.

 

Відібрання дитини можливе тоді, коли умови
проживання

дитини суд оцінить як небезпечні для неї.
Оцінювання умов

проживання дитини – виключна компетенція
суду.

 

5. У разі задоволення позову дитина,
відібрана від одного з

батьків, передається другому з батьків чи
іншим родичам, за

умови, що хтось із них не лише виявив
бажання взяти дитину

до себе, а й має можливість забезпечити
дитину сімейним ви-

хованням.

 

Якщо одразу виявили бажання забрати дитину,
наприк-

лад, батько і баба, батькові має бути
надана перевага, за умо-

ви, що він має можливість забезпечити
дитину усім необхід-

ним для її розвитку.

 

Якщо немає родичів або дитина не може бути
передана їм,

місце проживання дитини має визначити орган
опіки та пік-

лування.

 

6. За статтею 76 КпШС рішення про
відібрання дитини міг

постановити лише орган опіки та піклування.

 

Оскільки прокурор є більш мобільним, ніж
орган опіки та

піклування, його рішення про відібрання
дитини може бути

винесене у будь-який час, навіть вночі чи у
вихідний день.

 

Своє рішення про відібрання дитини прокурор
виносить у

формі постанови.

 

7. Якщо рішення про відібрання дитини виніс
орган опіки

та піклування, він зобов\’язаний негайно
повідомити про це

прокурора. Прокурор може бути присутнім при
вирішенні пи-

тання про відібрання дитини.

 

8. Незалежно від того, яким державним
органом постанов-

лене рішення про відібрання дитини, йому
протягом семи

днів належить подати до суду позов про
позбавлення матері,

батька батьківських прав чи позов про
відібрання дитини без

позбавлення матері, батька батьківських
прав.

 

Отже, відібрання дитини за рішенням органу
опіки та пік-

лування чи прокурора – це тимчасовий засіб
захисту прав

дитини. Триваючим засобом захисту прав
дитини буде рішен-

ня суду.

 

Якщо суд відмовив у задоволенні позову про
позбавлення

батьківських прав чи позову про відібрання
дитини, рішен-

ня органу опіки та піклування або прокурора
про відібран-

ня дитини має вважатися таким, що втратило
чинність.

Відповідно дитина має бути повернута тому,
з ким вона про-

живала.

 

9. Задоволення позову про відібрання дитини
у виняткових

випадках, встановлених у частині другій
статті 170 СК, – це,

по суті, не відібрання дитини, адже дитина
уже відібрана,

а лише судове підтвердження його законності
та обгрунтова-

ності.

 

10. Батьки, від яких відібрана дитина, не
втрачають щодо

неї прав та обов\’язків, обумовлених
походженням.

 

Вони і надалі залишаються носіями обов\’язку
по вихован-

ню дитини, мають право на особисте її
виховання. Однак та

обставина, що дитина передана на виховання
іншій особі,

означає, що саме її лінія виховання
одержала першість, з

якою батькам слід узгоджувати свою
поведінку.

 

11. Якщо, наприклад, тяжкохвора дитина була
силоміць,

проти волі батьків госпіталізована, то,
одужавши, вона має

бути повернута батькам.

 

Якщо дитина була відібрана за рішенням суду,
то згодом

вона може бути повернута батькам також за
рішенням суду.

 

12. Одночасно з вимогою про відібрання
дитини може бути

заявлена вимога про стягнення аліментів.

 

13. Правила статті 170 СК про відібрання
дитини від бать-

ків стосуються й відібрання дитини від
інших осіб.

 

Якщо, наприклад, дитина проживає з тіткою,
яка застосо-

вує до неї жорстокі методи покарання,
дитина може бути

відібрана від неї відповідно до частини
другої статті 170 СК.