Науково-практичний коментар до ст. 177 Сімейного кодексу України

Стаття 177. Управління майном дитини

1. Якщо у малолітньої дитини є майно,
батьки управля-

ють ним без спеціального на те
повноваження. Батьки зо-

бов\’язані вислухати думку дитини щодо
способів управлін-

ня її майном.

2. При вчиненні одним із батьків правочинів
щодо май-

на малолітньої дитини вважається, що він
діє за згодою

другого з батьків. Другий з батьків має
право звернутися

до суду з вимогою про визнання правочину
недійсним як

укладеного без його згоди, якщо цей
правочин виходить за

межі дрібного побутового.

3. Батьки вирішують питання про управління
майном

дитини спільно. Спори, які виникають між
батьками щодо

управління майном дитини, можуть
вирішуватися органом

опіки та піклування або судом.

4. Після припинення управління батьки
зобов\’язані по-

вернути дитині майно, яким вони управляли,
а також до-

ходи від нього.

5. Неналежне виконання батьками своїх
обов\’язків що-

до управління майном дитини є підставою для
покладення

на них обов\’язку відшкодувати завдану їй
матеріальну

шкоду.

1. Управління майном – це комплекс дій,
спрямованих

насамперед на його збереження, забезпечення
можливості ко-

ристування ним самим власником або іншою
особою, а в окре-

мих випадках – у можливості одержання
доходу.

Характер цих дій залежить від того, про що
йдеться – тва-

рину, земельну ділянку, пекарню чи інше
майно. Так, якщо

батьки уклали договір на проведення
поточного ремонту бу-

динку, який належить дитині, або договір
оренди чи договір

страхування, вони вчинили дії щодо його
управління. Навіть

у разі продажу будинку, яким ніхто не
користується, мож-

на дійти висновку, що батьки також вчинили
дію по управ-

лінню майном, оскільки цим зберегли його
від можливого

знищення.

2. Відповідно до частини 6 статті 203
Цивільного кодексу

України правочин, що вчиняється батьками
(усиновлювача-

ми) не може суперечити правам та інтересам
їхніх дітей.

Контроль за дотриманням прав дитини у цій
ситуації ма-

ли б здійснювати органи опіки та піклування.
У Цивільному

кодексі України немає, на жаль, норми, яка
забороняла б ба-

тькам вчиняти чи давати згоду на вчинення
певних правочи-

нів без згоди органу опіки та піклування.

У зв\’язку з цим виходом із ситуації буде
застосування за ана-

логією закону статей 68, 70 та 71
Цивільного кодексу України.

3. Батьки малолітньої дитини (тобто тієї,
якій ще не випов-

нилося чотирнадцяти років) є законними
розпорядниками її

майна, тобто мають право діяти без спеціального
на те повно-

важення. Однак вони зобов\’язані вислухати
думку дитини

щодо управління її майном, хоча й можуть
прийняти рішен-

ня, яке суперечить волі дитини.

4. Управляти майном малолітньої дитини тому
з батьків,

хто проживає окремо, важко. Стаття 177 СК
зорієнтована, го-

ловним чином, на випадки спільного
проживання матері, ба-

тька та дитини.

У частині другій статті 177 СК
сформульована презумп-

ція згоди батьків на правочин (договір),
який вчиняє один

із них щодо майна, яке належить малолітній
дитині. Оспо-

рення цієї презумпції одним із батьків
через відсутність

своєї згоди можливе лише тоді, коли
правочин не є дрібним

побутовим.

5. Управляти майном дитини, якій
виповнилося чотирнад-

цять років, батьки можуть лише на підставі
договору до-

мовленості з нею. Якщо договір на
управління майном не

укладений, батьки можуть лише давати згоду
на вчинення

правочину самою дитиною, відповідно до
рівня її цивіль-

ної дієздатності, визначеної у статті 32
Цивільного кодексу

України.

6. Як правило, батьки управляють майном
своєї дитини без-

оплатно. Так, якщо майном дитини є
підприємницький ком-

плекс, праця батьків по управлінню ним мала
б оплачуватися

з тих доходів, які дає це майно.

Після припинення управління майном у
зв\’язку з досяг-

ненням дитиною повноліття чи іншою
обставиною це майно,

а також доходи мають бути їй повернені.

7. Усі ризики, пов\’язані з майном, в тому
числі ризик ви-

падкового знищення, несе дитина як власник.

Негативний наслідок у вигляді відшкодування
дитині зав-

даної матеріальної шкоди може бути
покладений на батьків

лише у разі їхньої винуватої протиправної
поведінки.