Науково-практичний коментар до ст. 181 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 181 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 181 Сімейного кодексу України

Стаття 181. Способи виконання батьками
обов\’язку утриму-

вати дитину

 

1. Способи виконання батьками обов\’язку
утримувати

дитину визначаються за домовленістю між
ними.

 

2. За домовленістю між батьками дитини той
із них, хто

проживає окремо від дитини, може брати
участь у її утри-

манні в грошовій і (або) натуральній формі.

 

3. За рішенням суду кошти на утримання
дитини (алі-

менти) присуджуються у частці від доходу її
матері, батька

і (або) у твердій грошовій сумі.

 

4. У разі виїзду одного з батьків за кордон
на постійне

проживання у державу, з якою Україна не має
договору

про надання правової допомоги, аліменти
стягуються в по-

рядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України.

 

5. Якщо місце проживання батьків невідоме,
або вони

ухиляються від сплати аліментів, або не
мають можливос-

ті утримувати дитину, дитині призначається
тимчасова

державна допомога. Порядок призначення цієї
тимчасової

державної допомоги визначається Кабінетом
Міністрів

України.

 

1. До речі, у 2001 р. до судів України було подано
89 783 позови про

стягнення аліментів на дітей, а у першому
півріччі 2002 р. –

46 479 таких позовів.

 

2. Якщо мати і батько проживають разом із
дитиною і ніщо

не затьмарює їхніх відносин, свій обов\’язок
утримувати дити-

ну вони виконують за почуттям обов\’язку,
заснованого на

взаємній любові.

 

3. Якщо відносини між матір\’ю та батьком
дитини усклад-

нилися і вони перестали спільно проживати,
варто домовити-

ся, у якій формі той, хто проживає окремо
від дитини, до-

бровільно братиме участь у її утриманні. В
одній ситуації

інтересам дитини може відповідати надання
утримання ви-

ключно в грошах, у іншій – частково у
грошах, частково в

натурі.

 

4. Відповідно до частини другої статті 92
КпШС, добровіль-

ний порядок сплати аліментів не виключав
права стягувача

аліментів у будь-який час звернутися до
суду з позовом про

стягнення аліментів. Тобто навіть тоді,
коли батько добро-

вільно надавав дитині аліменти у сумі
більшій, ніж з нього

належало за законом, мати мала право подати
позов про при-

мусове стягнення аліментів.

 

Аналогічної норми у Сімейному кодексі
немає, адже при-

мусовий порядок стягнення аліментів має
бути способом за-

хисту, а не способом зведення рахунків.
Тому, якщо, наприк-

лад, батько добровільно сплачує дитині
аліменти у сумі, до-

статній для задоволення її розумних потреб,
у позові матері

про примусове стягнення аліментів має бути
відмовлено.

 

Л., який проживає окремо від дитини придбав
для неї ком-

п\’ютер, велосипед, зимове пальто, велику
кількість інших

речей особистого вжитку. В суботу та неділю
дитина живе у

його батьків.

 

Незважаючи на це, 3., мати дитини, подала
позов про стяг-

нення аліментів. Місцевий суд в позові
відмовив, оскільки

батько виконує свій обов\’язок по утриманню
дитини добро-

вільно.

 

Проте позивачка вважала, що не всі речі,
куплені для ди-

тини, є речами першої необхідності, що вона
несе великі ви-

трати на харчування, плату за комунальні
послуги, а тому

просила присудити аліменти в грошах.

 

Апеляційна скарга була задоволена. Батько,
безперечно,

свій обов\’язок щодо дитини виконував, але
без домовленості

з 3. щодо першочергових витрат на дитину.

 

5. Переїзд дитини чи батька – платника
аліментів на

постійне проживання за кордон, зміна ними
громадянства не

припиняють права дитини на утримання та обов\’язку
батька

надавати його дитині.

 

Якщо дитина проживає в Україні, а батько –
за кордоном,

позов про стягнення аліментів може бути
подано до суду Украї-

ни, за місцем її (дитини) проживання.

 

Якщо рішення про стягнення аліментів з
батька, який про-

живає за кордоном, було винесене судом
України, це рішення

на території іноземної держави буде
виконуватися відповідно

до Договору про надання правової допомоги.

 

6. Законом України від 10 листопада 1994 р.
було рати-

фіковано Конвенцію про правову допомогу і
правові відноси-

ни у цивільних, сімейних та кримінальних
справах, укладену

у м. Мінську 22 січня 1993 р.
державами-членами Співдру-

жності Незалежних Держав .

 

Відповідно до статті 55 цієї Конвенції
клопотання про до-

звіл примусового виконання рішення
подається у компетент-

ний суд Договірної Сторони (в Україні –
апеляційний суд), де

рішення підлягає виконанню. У визнанні
рішення та в його

виконанні може бути відмовлено, зокрема
тоді, коли рішення,

постановлене судом Договірної Сторони, не
набрало законної

сили або відповідача не було належним чином
повідомлено

про розгляд справи, у зв\’язку з чим він не
брав участі у її роз-

гляді.

 

Отже, якщо платник аліментів, з якого суд
України поста-

новив рішення про стягнення аліментів, живе
в Росії, то мати

дитини має звернутися до компетентного суду
РФ з заявою

про дозвіл його примусового виконання на
території РФ. Суд

РФ не уповноважений перевіряти законність
рішення суду

України. Він має лише пересвідчитися у
відсутності формаль-

них перешкод, встановлених у статті 55
Конвенції. Якщо та-

ких перешкод немає, суд РФ має допустити
рішення суду

України до виконання на території
Російської Федерації.

 

7. Якщо між Україною і державою, у якій
проживає плат-

ник аліментів, немає договору про надання
правової допомо-

ги, то виконання рішення суду України про
стягнення алі-

ментів може виявитися проблематичним.

 

На жаль, Україною досі не ратифікована
Конвенція \”Про

стягнення за кордоном аліментів\” від 20
червня 1956 р.2, яка

покликана невідкладно розв\’язати
гуманітарні проблеми, що

виникають у зв\’язку зі становищем тих
нужденних людей,

доля яких залежить від одержання аліментів
від осіб, що зна-

ходяться за кордоном. Нею встановлено
порядок подачі позо-

ву про стягнення аліментів з відповідача,
який проживає у

\”державі відповідача\”, або стягнення у \”державі відповіда-

ча\” аліментів, присуджених судом \”держави
позивача\”, тоб-

то у видачі екзекватури (дозволу на
виконання).

 

8. Частиною четвертою статті 181 СК
передбачено, що у ра-

зі виїзду одного з батьків за кордон на
постійне місце прожи-

вання у державу, з якою Україна не має
договору про надання

правової допомоги, стягнення з нього
аліментів буде проводи-

тися відповідно до Порядку стягнення
аліментів на дитину

(дітей) у разі виїзду одного з батьків для
постійного прожи-

вання в іноземній державі, з якою не
укладено договір про по-

дання правової допомоги, затвердженого
постановою Кабіне-

ту Міністрів України від 19 серпня 2002 р..

 

Відповідно до цього нормативно-правового
акта, у разі виїз-

ду одного з батьків, який є громадянином
України, для

постійного проживання в іноземній державі,
з якою Україна

не має договору про подання правової
допомоги, він повинен

виконати аліментні зобов\’язання з утримання
дитини (дітей)

до досягнення нею повноліття, які
оформляються договором

між цією особою та одним з батьків, з яким
залишається ди-

тина (діти), або її опікуном,
піклувальником (тобто одержува-

чем аліментів), або договором про
припинення права на алі-

менти для дитини (дітей) у зв\’язку з
передачею права власно-

сті на нерухоме майно (житловий будинок,
квартиру, земельну

ділянку тощо).

 

Якщо аліментні зобов\’язання не були
виконані особою, що

виїжджає, стягнення аліментів провадиться
за рішенням суду.

 

З метою запобігання ухиленню батьків від
утримання дітей

встановлено, що особа, яка виїжджає для
постійного прожи-

вання за кордоном, разом із заявою про видачу
паспорта гро-

мадянина України для виїзду за кордон або
оформлення від-

повідної сторінки у паспорті подає до
паспортної служби орга-

ну внутрішніх справ за місцем постійного
проживання в

Україні у разі наявності дитини (дітей), що
залишається в

Україні, договір про виплату аліментів, або
нотаріально за-

свідчену заяву про відсутність у одержувача
аліментів вимог

щодо стягнення аліментних платежів, або
копію рішення су-

ду про виплату аліментів.

 

До моменту одержання паспорта зазначена
особа повинна

подати до відповідного органу внутрішніх
справ за місцем

постійного проживання в Україні документ,
що підтверджує

виконання аліментних зобов\’язань, –
нотаріально засвідчену

заяву про відсутність у одержувачів
аліментів вимог щодо

стягнення аліментних платежів або
нотаріально засвідчену

копію постанови державного виконавця про
закінчення вико-

навчого провадження (якщо стягнення
аліментів проводило-

ся за рішенням суду).

 

У разі невиконання аліментних зобов\’язань
на момент

одержання паспорта до особи, що виїжджає
для постійного

проживання за кордоном, застосовуються
обмеження, перед-

бачені законодавством.

 

Особа, що виїхала за межі України для
тимчасового пере-

бування і має в Україні неповнолітню дитину
(дітей), у разі

порушення клопотання про залишення для
постійного про-

живання за кордоном подає до дипломатичного
представниц-

тва або консульської установи України за
кордоном докумен-

ти, передбачені пунктом 2 цього Порядку.

 

У разі наявності неврегульованих аліментних
зобов\’язань

керівник дипломатичного представництва або
консульської

установи України за кордоном відмовляє в
задоволенні кло-

потання до усунення обставин, які цьому
перешкоджають.

 

9. Норма частини п\’ятої статті 181 СК є
проявом державної

охорони дитинства. Вона була включена до
Сімейного кодек-

су за пропозицією народного депутата
України Н. Покотило.

 

Утримання дитини – це, насамперед,
обов\’язок батьків.

Держава має субсидіарний, додатковий
обов\’язок щодо мате-

ріального забезпечення дітей. І виконує
його у різний спосіб,

одним із яких є призначення тимчасової
матеріальної допо-

моги тим, мати, батько яких розшукуються
або ухиляються

від сплати аліментів або не мають
можливості утримувати ди-

тину.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code