Науково-практичний коментар до ст. 207 Сімейного кодексу України

Стаття 207. Поняття усиновлення

 

1. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою

сім\’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на під-

ставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею

282 цього Кодексу.

 

2. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих ін-

тересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов

її життя.

 

1. Відповідно до статті 20 Конвенції про права дитини, та

дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного
ото-

чення або яка в її власних найкращих інтересах не може
за-

лишатися в такому оточенні, має право на особливий захист
і

допомогу, що надається державою.

 

Одним із проявів державного піклування про таку дитину є

можливість її усиновлення.

 

Усиновлення – акт великої соціальної ваги, прояв гума-

нізму та жертовності, а також реалізація природної
потреби

материнства і батьківства та водночас захист від
самотності.

 

2. Стаття 101 КпШС містила таку норму: \”Усиновлення до-

пускається лише щодо неповнолітніх дітей і в їх
інтересах\”.

У зв\’язку із змінами, внесеними до глави 14 КпШС, у стат-

ті 101 було записано інакше: \”Усиновлення допускається

щодо дітей та виключно в їх інтересах\”.

 

Відповідно до статті 21 Конвенції про права дитини, при

усиновленні мають враховуватися найкращі інтереси дитини.

 

У статті 208 СК додається означення \”найвищий інтерес\”.

 

Була спроба використати термін \”найвищі інтереси дити-

ни\” у всіх відповідних статтях Сімейного кодексу, але
вона не

увінчалася успіхом. Однак та обставина, що термін \”най-

вищий інтерес дитини\” в українську правничу лексику все-

таки включений, дає підставу для впевненості у
поступовому

розширенні сфери його застосування.

 

В усиновленні такий найвищий інтерес дитини полягає в

тому, аби жити у сім\’ї, в якій панує атмосфера щастя,
любові

і розуміння.

 

3. Стаття 101 КпШС хибно трактувала соціальну цінність

усиновлення: воно не може вважатися актом, який задоволь-

няє \”виключно\” інтереси дитини.

 

Воно відповідає інтересам й усиновлювачів. Більше того,

усиновлення покликане служити інтересам і майбутніх поко-

лінь, забезпечуючи їм можливість бути, як усі: мати не
лише

маму і тата, але і бабусю та дідуся, мати родину.

 

Подружжя Д. усиновили дівчинку, яка була залишена ма-

тір\’ю в пологовому будинку в м. Києві. З того часу минуло понад 25
ро-

ків. Росте уже внучка.

 

Завдяки усиновленню вони обидві одержали те, чого мог-

ли б не мати – рідний дім, родинне середовище і водночас

потужний психологічний і правовий захист.

 

4. За статтею 102 КпШС (у першій редакції) усиновлення

проводилося рішенням виконавчого комітету районної чи

міської Ради народних депутатів. Згодом воно проводилося
за

рішенням районних, міських державних адміністрацій. У

1996 р. адміністративна процедура була замінена судовою.

 

Віднесення розгляду заяви про усиновлення до компетен-

ції суду і визнання рішення суду юридичною підставою для

виникнення відповідних правових наслідків започаткувало

нову сторінку діяльності судової влади. У сфері приватних

відносин суд не лише вирішує спір про права дитини в
конф-

ліктній ситуації, а й надає право започатковувати бажані
для

суспільства відносини. Як і в інших, у цій ситуації суд
також

досліджує питання про наявність у особи відповідного
права,

що повністю узгоджується із функціями суду як органу пра-

восуддя.

 

Процедура розгляду судом заяви про усиновлення визначе-

на Цивільним процесуальним кодексом України.