Науково-практичний коментар до ст. 211 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 211 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 211 Сімейного кодексу України

Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами

 

1. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієзда-

тна особа.

 

2. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дити-

ну, яку вона бажає усиновити, не менш як на п\’ятнадцять

років.

 

У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не

може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

 

3. Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також

особи, зазначені у частинах п\’ятій та шостій цієї статті.

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

 

4. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не мо-

жуть усиновити одну і ту ж дитину.

 

Якщо такі особи проживають однією сім\’єю, суд може

постановити рішення про усиновлення ними дитини.

 

5. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути уси-

новлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі.

 

Якщо дитина має лише батька, вона не може бути уси-

новлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі.

 

Якщо такі особи проживають однією сім\’єю, суд може

постановити рішення про усиновлення ними дитини.

 

6. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у

зв\’язку з усиновленням втрачають правовий зв\’язок з нею,

усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна

жінка.

 

7. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлю-

вач, не обмежується.

 

1. Хоча матір\’ю, батьком може бути і неповнолітня особа,

усиновлювачем така особа бути не може. Особа, яка бажає

усиновити дитину, має досягти повноліття на день
винесення

рішення суду.

 

Згода бути усиновлювачем дитини – акт великої правової

ваги, а тому таке бажання має виходити від особи, яка
повніс-

тю усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними.

 

2. Усиновлення породжує цілу низку обов\’язків щодо ди-

тини, які може виконувати лише повністю дієздатна особа.

Тому не має права бути усиновлювачем не лише недієздат-

ний, а й той, чия цивільна дієздатність обмежена судом у

зв\’язку зі зловживанням ним алкогольними напоями чи нар-

котичними засобами.

 

3. Вікова різниця між усиновлювачем і дитиною (п\’ятнад-

цять років) була вперше встановлена Законом України \”Про

внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім\’ю

України\” від ЗО січня 1996 р.

 

У статті 103 КпШС було записано так: \”За наявності поваж-

них причин ця різниця може бути скорочена під час
розгляду

заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами

різниця у віці до уваги не береться\”.

 

Норма частини другої статті 211 СК побудована на інших

засадах: п\’ятнадцятирічна вікова різниця – це крайня
межа,

відступ від якої за жодних обставин є неможливим.

 

У зв\’язку з тим, що усиновленою може бути і повнолітня

особа, стаття 211 СК визначає вікову різницю між нею та
уси-

новлювачем дещо вищою – 18 років.

 

Отже, не може бути усиновлювачем той, хто старший за

дитину менш ніж на 15 років, або хто старший менш ніж на

18 років від повнолітньої особи, яка бажає бути
усиновленою.

 

4. Норма частини третьої статті 211 СК стосується випад-

ків, коли той, хто може бути усиновленим, не має ні матері,

ні батька або позбавлений їхнього піклування, тобто коли

усиновлювачами виступають одночасно дві особи.

 

На першому місці закон ставить подружжя, а це означає,

що у разі, коли сироту забажає усиновити подружжя і одна

особа, суд віддасть перевагу саме подружжю, які спільно
бу-

дуть виконувати батьківські обов\’язки. Закон не допускає

усиновлення дитини двома особами однієї статі.

 

Дві особи різної статі, якщо вони не є подружжям, не мо-

жуть, за загальним правилом, усиновити дитину. Водночас

формальна відсутність шлюбу між жінкою та чоловіком, які

спільно проживають, не може бути абсолютною перешкодою

для усиновлення ними дитини, яка є, наприклад, родичем
од-

ного з них або тривалий час проживає з ними. Пересторога,

що такі особи можуть у будь-який час припинити спільне

проживання не є достатнім аргументом проти надання їм
пра-

ва бути усиновлювачами. Адже ніхто не може гарантувати,

що подружжя, яке усиновило дитину, буде і надалі жити

спільно.

 

5. Норми частини п\’ятої статті 211 СК стосуються випад-

ків, коли один із кровних батьків зберігає свій статус, а
уси-

новлювачем є особа, яка бажає стати для дитини матір\’ю
або

батьком. Так, якщо дитина має матір, а батько помер або
був

позбавлений батьківських прав, або дав згоду на
усиновлен-

ня, усиновлювачем може бути той, хто є її (матері)
чоловіком.

І навпаки якщо дитина має кровного батька, а мати померла

чи позбавлена батьківських прав або дала згоду на
усиновлен-

ня, чи усиновлення відповідно до статті 219 СК було
проведе-

не без її згоди, усиновлювачем може бути його дружина.

 

Як і в попередній нормі, перевага віддана \”шлюбному\”

усиновленню. Водночас, одночасне усиновлення дитини жін-

кою та чоловіком, які проживають у так званому \”цивільно-

му\” шлюбі, є можливим, якщо, звичайно, це відповідатиме

найвищим інтересам дитини.

 

6. Норма частини шостої статті 211 СК стосується
ситуації,

коли дитина має лише матір або лише батька (другий з
бать-

ків невідомий чи помер).

 

Р. народила дитину не перебуваючи у шлюбі з її батьком.
До

суду з позовом про визнання батьківства не зверталася.

 

Коли дитині виповнилося три місяці, Р. дала згоду на уси-

новлення. Дитина була усиновлена Ж., її далекою родичкою.

 

У цьому випадку Р. втратила статус матері щодо цієї дити-

ни, а Ж. одержала право та обов\’язки її матері.

 

7. Закон не лімітує ні кількості дітей, які можуть бути
од-

ночасно усиновлені однією і тією ж особою, ні загальної
кіль-

кості дітей, які можуть бути прийняті в сім\’ю на підставі
уси-

новлення.