Науково-практичний коментар до ст. 218 Сімейного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 218 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 218 Сімейного кодексу України

Стаття 218. Згода дитини на усиновлення

 

1. Для усиновлення дитини потрібна її
згода.

Згода дитини на її усиновлення дається у
формі, яка

відповідає її вікові.

 

2. Дитина має бути проінформована про
правові наслід-

ки усиновлення.

 

3. Усиновлення провадиться без згоди
дитини, якщо во-

на у зв\’язку з віком або станом здоров\’я не
усвідомлює фак-

ту усиновлення.

 

4. Згода дитини на усиновлення не потрібна,
якщо вона

проживає в сім\’ї усиновлювачів і вважає їх
своїми батька-

ми.

 

1. За статтею 104 КпШС для усиновлення
вимагалася згода

дитини, яка досягла десятирічного віку. Від
дитини, молод-

шої за віком, не залежав ні сам факт
усиновлення, ні вибір

особи усиновлювача. Ця норма відображала
існуючу на час її

прийняття правову позицію, яка полягала у
ненаданні юри-

дичного значення волі дитини, якій ще не
виповнилося деся-

ти років.

 

За статтею 12 Конвенції про права дитини
держави-учас-

ниці забезпечують дитині, здатній
сформулювати власні по-

гляди, право вільно висловлювати їх з усіх
питань, які її сто-

суються, причому поглядам дитини має
приділятися належна

увага згідно з її віком та зрілістю. З цією
метою дитині, як

уже зазначалося, надається, зокрема,
можливість бути заслу-

ханою під час будь-якого судового чи
адміністративного розг-

ляду, який стосується дитини.

 

Відповідно до Конвенції про права дитини
стаття 218 СК

вимагає особистої згоди на усиновлення від
кожної дитини,

яка може її дати. Норма частини першої цієї
статті є ви-

раженням поваги до дитини: дитина має дати
згоду не лише

на її усиновлення, а й на те, щоб
усиновлювачами були саме

ці конкретні особи.

 

Вік дитини має визначати форму такої згоди.
Так, якщо

дитині чотири роки, суду може бути поданий
як доказ відео-

запис розмови (спілкування) з дитиною
особи, яка бажає її

усиновити. Якщо дитині, скажімо, шість
років, вона може бу-

ти заслухана судом. Дитина, якій сім років,
може власноруч

написати до суду відповідну заяву. Отже, до
компетенції суду

належить вибір засобів, які засвідчили би
згоду дитини на

усиновлення.

 

2. Згода дитини на усиновлення має
базуватися на усвідом-

ленні нею правових наслідків усиновлення,
звичайно, в ме-

жах, доступних вікові, розумового,
психічного рівня розвит-

ку дитини. Дитина має знати, що у неї буде
мама, тато, що во-

на буде проживати з ними.

 

І це для неї – саме та інформація, яка є
необхідною і, в

більшості випадків, достатньою. Право
дитини, яку бажають

усиновити, знати про наслідки усиновлення –
це вираження

поваги до неї.

 

3. Усиновлення може бути проведено без
згоди дитини ли-

ше тоді, коли вона цієї згоди не може дати.

 

На усиновлення не може дати згоду дитина,
яка в зв\’язку з

віком, вадами фізичного чи психічного
розвитку не усвідом-

лює ні самого факту усиновлення, ні його
наслідків.

 

4. Якщо дитина проживає у прибраній сім\’ї,
називає тих,

хто бажає її усиновити, мамою, татом, це
засвідчує її фактич-

не бажання юридичного закріплення своїх
стосунків з ними.

Доведення цієї обставини (показання
свідків, відео-, аудіоза-

писи тощо) виключає потребу запитувати
згоду дитини на уси-

новлення.