Науково-практичний коментар до ст. 223 Сімейного кодексу України

Стаття 223. Заява про усиновлення дитини

 

1. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає
до суду за-

яву про усиновлення. Подання такої заяви
через представ-

ника не допускається.

 

2. Заява про усиновлення може бути
відкликана до наб-

рання чинності рішенням суду про
усиновлення.

 

1. Судова процедура усиновлення була
встановлена Зако-

ном України \”Про внесення змін та доповнень
до Кодексу про

шлюб та сім\’ю України\” від ЗО січня 1996
р.

 

Розгляд судом справи про усиновлення
розпочинається по-

данням заяви про усиновлення.

 

Заява про усиновлення має бути подана до
суду персональ-

но тією особою, яка претендує бути
усиновлювачем. Подання

заяви через представника, тобто
процесуальне представницт-

во, не допускається. Закон забороняє
пересилання заяви про

усиновлення поштою. Такі застережні заходи
були вжиті як

реакція на численні порушення закону. Тому
суддя, який

приймає заяву про усиновлення, повинен
пересвідчитися у

тотожності особи, яка написала заяву, і
того, хто її подає, пе-

реконатися у справжності намірів особи, в
усвідомленні нею

правових наслідків усиновлення, бажанні та
можливості ви-

ховувати дитину у своїй сім\’ї.

 

У частині другій статті 111 КпШС містилася
норма, за

якою заяви іноземних громадян про
усиновлення дітей-сиріт

мали подаватися до Центру з усиновлення
дітей при Міністер-

стві освіти України.

 

Подібної норми у статті 224 СК немає з
кількох причин.

Оскільки за статтею 223 СК заява про
усиновлення має бути

подана до суду тією особою, яка бажає
усиновити дитину, во-

на не може бути подана спершу до Центру з
усиновлення

дітей, а потім ним передана до суду.

 

Функція Центру з усиновлення дітей полягає
не лише у об-

ліку дітей та можливих усиновлювачів, айв
пошуку усиновлю-

вачів конкретної дитини, у наданні допомоги
в оформленні

відповідних документів для подання заяви до
суду. Тому за-

ява про усиновлення, адресована суду, має
бути подана безпо-

середньо до суду.

 

2. Територіальна підсудність (тобто який
саме суд уповно-

важений розглядати конкретну заяву про
усиновлення – за

місцем проживання дитини чи усиновлювача)
визначається

Цивільним процесуальним кодексом України.

 

3. Відповідно до статті 265 ЦПК 1963 р. до
заяви про уси-

новлення має бути додано висновок органу
опіки та піклуван-

ня про доцільність усиновлення та
відповідність Інтересам

дитини. А за статтею 2653 того ж Кодексу
при підготовці

справи про усиновлення до розгляду орган
опіки та піклуван-

ня подає до суду документи, що
підтверджують доцільність

усиновлення, зокрема висновок про
можливість заявника бу-

ти усиновлювачем, довідки про стан здоров\’я
заявників та ди-

тини, відомості про житлово-побутові умови.

 

Такий розподіл процесуальних обов\’язків не
може не ви-

кликати подиву. Подати заявникові висновок
органу опіки та

піклування про доцільність усиновлення може
бути дуже

складно з ряду причин. Такий висновок має
даватися лише на

вимогу суду.

 

Щодо подання різних довідок про себе (про
стан здоров\’я,

місце праці та заробіток, про наявність
житла), то це має ро-

бити заявник. І збирати ці документи має не
суд при підготов-

ці справи до розгляду, вони мають бути
долучені до заяви про

усиновлення. Для забезпечення достовірності
поданої інфор-

мації суд має право зробити відповідну
перевірку.

 

4. Особа, яка подала заяву про усиновлення,
може змінити

свої наміри і відмовитися від усиновлення.
Право на відмову

від усиновлення, як уже зазначалося, триває
до набрання

чинності рішенням суду про усиновлення.
Після цього відмо-

ва від усиновлення, тобто від прав та
обов\’язків як матері, бать-

ка, вже неможлива.

 

Закон не надає усиновлювачеві права
вимагати скасування

усиновлення на тій підставі, що він передумав.