Науково-практичний коментар до ст. 226 Сімейного кодексу України

Стаття 226. Право на таємницю усиновлення

 

1. Особа має право на таємницю перебування
на обліку

тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку
дитини для уси-

новлення, подання заяви про усиновлення та
її розгляду,

рішення суду про усиновлення.

 

2. Дитина, яка усиновлена, має право на
таємницю, в то-

му числі і від неї самої, факту її
усиновлення.

 

3. Особа, яка була усиновлена, має право
після досяг-

нення нею чотирнадцяти років на одержання
інформації

щодо свого усиновлення.

 

1. Конституція України у статті 32
проголосила право на

таємницю особистого життя людини. У цьому
контексті особа

має право на таємницю від інших про стан
здоров\’я (зокрема,

про безплідність), і як результат цього –
на таємницю дій,

спрямованих на появу в сім\’ї дитини.

 

Кожен, хто з будь-яких джерел дізнався про
перебування

на обліку осіб, які бажають усиновити
дитину, про подання

особою до суду заяви про усиновлення чи
навіть про наявність

рішення суду про усиновлення, повинен
утримуватися від

розголошення цієї інформації.

 

2. У частині другій статті 226 СК йдеться
про два види та-

ємниці усиновлення: від інших людей і від
самої дитини.

 

Право дитини на таємницю усиновлення полягає,
насампе-

ред, у праві вважати себе рідною дитиною і
бути такою, як ін-

ші: з мамою, татом, бабусею, дідусем. Ця
впевненість, поєд-

нана з генетичним прагненням бути часточкою
роду, – запо-

рука душевної рівноваги дитини.

 

Якщо ж дитина знає про смерть своїх
батьків, вона має

право знати стежку до їхніх могил. У цій
ситуації усиновлю-

вачеві просто не слід нагадувати про
усиновлення. Сумлінне

виконання нею, ним своїх обов\’язків
неодмінно оживить у

дитини потребу і бажання назвати їх мамою,
татом.

 

Діти вірять у казку. Для кожної дитини,
вихованої у дитя-

чому будинку, такою казкою є розповідь про
маму, тата, які

неодмінно прийдуть за ними. Не варто
виривати дитину із

цього світу мрій. У їхній уяві кожен, хто
прийшов за ними, –

це мама і тато. Свої, рідні, а не прибрані.

 

Усиновлення у невеликому місті чи селі
приховати важко

або взагалі неможливо. У такій ситуації
дотримання таємни-

ці усиновлення зводиться хіба що до
мовчання: усі знають,

але ніхто не говорить про це.

 

3. Частина третя статті 226 СК стосується
випадків, коли

усиновлення було таємним для самої дитини,
але згодом нею

була одержана відповідна інформація.

 

Конвенція про права дитини у статті 7
передбачає право

дитини знати своїх батьків. Знати своїх батьків,
або хоча б

знати про своїх батьків, про своє
походження – природне

право людини.

 

Норма частини другої статті 226 СК, надаючи
усиновленій

дитині право знати про своє походження,
одночасно зобов\’я-

зує усиновлювачів, орган опіки та
піклування, а також суд

надати підліткові відомості про
усиновлення, і водночас про

рідних мати, батька. Однак ініціатива
розкриття таємниці

усиновлення має виходити саме від
усиновленого.

 

Відомі факти, коли особа, дізнавшись про
усиновлення, ки-

далася на пошуки своїх рідних батьків,
знаходила їх, бачи-

лася з ними і, розчарувавшись у них,
заспокоювалася і вже

більше ніколи не вела про них мову. Хоча,
певно, страждала

від туги та жалю. Був випадок, коли,
відшукавши матір, яка

колись відмовилася від нього, а тепер
перебувала у важкому

матеріальному становищі, усиновлений став
надавати їй до-

помогу, не покидаючи рідного для нього дому
усиновлюва-

чів.

 

Як себе вести щодо рідних матері, батька –
це право уси-

новленої особи, це її особистий вибір.

 

Порада усиновлювачам: знайшовши рідних
батьків і навіть

повернувшись до них, усиновлений ніколи не
забуде тих, хто

притулив його до себе у скрутні для нього
часи. Тому не вар-

то на цьому грунті псувати відносини. Треба
все зробити для

того, щоб залишитися для нього другою мамою,
другим та-

том.