Науково-практичний коментар до ст. 236 Сімейного кодексу України

Стаття 236. Недійсність усиновлення

 

1. Усиновлення визнається недійсним за
рішенням су-

ду, якщо воно було проведене без згоди
дитини та батьків,

якщо така згода була необхідною.

 

2. Усиновлення визнається недійсним за
рішенням су-

ду, якщо усиновлювач не бажав настання прав
та обов\’яз-

ків, які виникають у результаті усиновлення
(фіктивне

усиновлення).

 

3. Усиновлення може бути визнане недійсним
за рішен-

ням суду, якщо воно було проведене на
підставі підробле-

них документів.

 

4. Усиновлення може бути визнане недійсним
за рішен-

ням суду у разі відсутності згоди на
усиновлення осіб, за-

значених у статтях 220-222 цього Кодексу.

 

5. Якщо одним із подружжя усиновлена дитина
другого

з подружжя, усиновлення може бути визнане
недійсним за

рішенням суду, якщо буде встановлено, що на
момент уси-

новлення другий із подружжя не мав наміру
продовжувати

з ним шлюбні відносини.

 

1. За статтею 120 КпШС визнання усиновлення
недійсним

могло бути наслідком підроблення
документів, на підставі

яких воно було проведено, фіктивності
усиновлення, а також

проведення усиновлення особою, яка не мала
на це права.

 

Проведення усиновлення без згоди батьків
дитини і самої 

дитини було підставою лише для скасування
усиновлення. 

Таке розмежування підстав для визнання
усиновлення недійс-

ним 
і  для  скасування 
усиновлення  суперечило  загальніші

теорії недійсності правового акта,
відповідно до якої його не-

дійсність має пов\’язуватися виключно з
порушенням вимог*

закону в момент винесення (прийняття). У
статті 236 СК ця

помилка усунена.

 

2. Залежно від порушень закону, які
передували рішенню

суду про усиновлення, виділено дві
ситуації:

 

1) усиновлення визнається недійсним;

 

2) усиновлення може бути визнано недійсним.

 

У разі проведення усиновлення без згоди
батьків чи дити-

ни, якщо така згода була обов\’язковою,
усиновлення визна-

ється недійсним за рішенням суду.

 

Суд може відмовити у визнанні усиновлення
недійсним ли-

ше тоді, коли між усиновлювачем і дитиною,
яка не давала

згоди на усиновлення, склалися нормальні
сімейні відносини.

 

3. Усиновлення є фіктивним, якщо
усиновлювач не мав на-

міру одержати права та обов\’язки матері чи
батька дитини та

здійснювати їх. Іноді у фіктивному
усиновленні може брати

участь і сама дитина.

 

Доказом фіктивності усиновлення може бути,
зокрема, по-

дальше проживання дитини з рідними матір\’ю,
батьком.

 

У минулі часи прикладів фіктивних
усиновлень було чима-

ло. Траплялося, що високі партійні
функціонери усиновлюва-

ли внуків, щоб вони користувалися
відповідними пільгами,

або під прикриттям усиновлення фактично
передавалося пра-

во на квартиру в державному житловому
фонді, або усинов-

лення використовувалось як засіб одержання
права на виїзд

за кордон.

 

4. Суд може визнати усиновлення недійсним,
якщо воно бу-

ло проведено на підставі фіктивних
документів. Якщо фіктив-

ними були документи, які засвідчували згоду
батьків чи са-

мої дитини на усиновлення, має
застосовуватися частина пер-

ша статті 236 СК.

 

Фіктивними можуть бути документи про стан
здоров\’я уси-

новлювача, його заробіток, стан здоров\’я
дитини тощо. У цій

ситуації суд може визнати усиновлення
недійсним лише тоді,

коли збереження його суперечить інтересам
дитини.

 

5. Для усиновлення дитини потрібна згода
дружини (чоло-

віка) усиновлювача, опікуна, піклувальника,
закладу охорони

здоров\’я або навчального закладу, в якому
перебуває дитина.

 

Якщо їхня згода була зафіксована у
фіктивних документах

або за відсутності таких документів
взагалі, усиновлення мо-

же бути визнано недійсним, якщо воно
суперечить інтересам

дитини.

 

6. Норма частини п\’ятої статті 236 СК була
зумовлена кон-

кретною судовою справою.

 

Після розірвання шлюбу М. через місяць
вийшла заміж за

військового пілота повітряного корабля С., який відразу ж
усиновив її сина.

Однак незабаром виявилося, що причиною
розірвання шлю-

бу були її зв\’язки з іншим чоловіком, і ці
зв\’язки не припи-

нилися після реєстрації повторного шлюбу.
Врешті М. пере-

їхала з дитиною до нього, розірвала другий
шлюб, а з С. суд

присудив аліменти на дитину.

 

У позові про визнання усиновлення недійсним
суд відмо-

вив – на тій підставі, що С. бажав
виникнення батьківських

прав та обов\’язків, а тому усиновлення не
може вважатися

фіктивним.

 

Завдяки такому вирішенню спору склалася
парадоксальна

ситуація: рідний батько позбувся клопотів
про дитину, з С.

суд присудив аліменти, а М. зійшлася з тим,
з ким тривалий

час підтримувала інтимні стосунки, і живе
за рахунок вели-

кого розміру аліментів.

 

Таке рішення було не лише несправедливим,
воно було

своєрідним засобом заохочення
недобросовісності у відноси-

нах між суб\’єктами сімейних відносин.

 

Відповідно до частини п\’ятої статті 236 СК
фіктивність

усиновлення одержало нове трактування.

 

Усиновлення є фіктивним не лише тоді, коли
усиновлювач

не бажав насправді виникнення у нього
батьківських прав та

обов\’язків, а й тоді, коли мати чи батько
дитини використову-

ють усиновлення як засіб одержання певних
благ, без наміру

спільного проживання з усиновлювачем.

 

Докази, зібрані у справі, підтверджували
відсутність у М.

наміру жити однією сім\’єю з С.