Науково-практичний коментар до ст. 50 Кодексу законів про працю України

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. 

Коментар:

1. Робочий час – це час, протягом якого працівник зобов\’язаний виконувати трудову функцію відповідно до трудового договору і законодавства про працю. Саме так дане поняття повинне розумітися в межах трудових правовідносин. З цього визначення робочого часу випливає право власника вимагати від працівника протягом робочого часу виконання трудових обов\’язків і дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Порушення працівником цих обов\’язків тягне дисциплінарну відповідальність працівника, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством про працю, колективним договором та іншими нормативними актами (зокрема, позбавлення премії повністю чи частково у разі застосування системи оплати праці, що включає преміювання).

Невиконання обов\’язку працювати протягом робочого часу визнається правопорушенням навіть якщо воно не тягне будь-яких негативних виробничих наслідків, зокрема, невиконання працівником встановленого обсягу робіт. Наприклад, запізнення працівника на роботу на 5 хвилин не виключає можливості застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення та інших заходів впливу, хоча б працівник у той день і виконав норму виробітку на 150 відсотків.

2. Обов\’язок працівника трудитися протягом встановленого робочого часу містить у собі обов\’язок дотримання передбаченого трудовим договором, локальними нормативними актами, законодавством режиму робочого часу. Порушення режиму робочого часу також не може бути компенсоване будь-якими досягненнями у праці і може тягти застосування заходів дисциплінарної відповідальності.

3. Робочий час як інститут трудового права є сукупністю правових норм, які визначають тривалість, склад, режим і порядок обліку робочого часу. Інститут робочого часу містить у собі норми Конституції України, яка у ст. 45 передбачає скорочення робочого дня для працівників окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи у нічний час. Значний масив правових норм, які регулюють робочий час, міститься в Кодексі законів про працю та інших законах України. Відносини, пов\’язані з робочим часом, регулюються також великою кількістю підзаконних актів. До цього часу зберегла чинність значна частина актів законодавства Союзу РСР з питань робочого часу.

4. Частина перша ст. 50 КЗпП встановлює максимальну тривалість робочого часу. Вона складає 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами. Водночас варто враховувати, що ст. 50 КЗпП не визначає правового становища працівника в суспільстві, а регулює трудові відносини конкретних суб\’єктів, що виникли на підставі даного трудового договору. Як втілені у правову форму трудові відносини набувають характеру трудових правовідносин, у межах яких нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин. Якщо ж працівник вступить у трудові відносини з кількома власниками, то тривалість його робочого часу в сукупності може перевищувати 40 годин, не перевищуючи в жодних з правовідносин, у які вступив працівник, цієї норми.

5. Визначення нормальної тривалості робочого часу як норми максимальної означає, що допускається законодавче і договірне встановлення меншої тривалості робочого часу. Про конкретні правові форми такого роду йдеться у п. 8 коментаря до ст. 50 КЗпП.

6. У ст. 50 КЗпП говориться про нормальну тривалість робочого часу. Ця норма (нормальна тривалість) повинна бути реалізована у відповідному режимі робочого часу. Хоча звичайно режими робочого часу і забезпечують дотримання нормальної тривалості робочого часу, встановленої на тиждень, допускається встановлення і такого режиму, при якому протягом конкретного тижня нормальна тривалість робочого часу перевищується. При цьому нормальна тривалість робочого часу повинна бути додержана сумарно за відповідний обліковий період (див. коментар до ст. 61 КЗпП).

7. Стаття, що коментується, визначає нормальну тривалість робочого часу в розрахунку на тиждень. Вітчизняний досвід правового регулювання трудових відносин знає норму робочого часу, що встановлюється на день. У зв\’язку з застосуванням режимів робочого тижня, який складається з різної кількості днів (п\’ятиденного і шестиденного робочого тижня), використання норми тривалості робочого часу, розрахованої на день, стало незручним. Водночас робочий день як норма тривалості робочого часу цілком не втратив свого значення, оскільки зберегли свою силу нормативні акти, які як норму тривалості робочого часу використовують саме робочий день. Крім того, робочий день залишається елементом режиму робочого часу, який використовується при поденному обліку робочого часу і при визначенні поняття надурочних робіт.

8. Відповідно до частини другої ст. 50 КЗпП допускається встановлення колективними договорами на підприємствах і організаціях меншої тривалості робочого часу. \”Менша тривалість робочого часу\” – це зовсім не \”скорочена тривалість робочого часу\”. Це – щось інше. По суті знайти відмінності між скороченою тривалістю робочого часу і меншою нормою робочого часу, на наш погляд, дуже складно. Здається, що і в тому, і в іншому випадку тривалість робочого часу є меншою, ніж це встановлено частиною першою ст. 50 КЗпП. І в тому, і в іншому випадку оплата може проводитися за повною тарифною ставкою (денною), за повним окладом. Однак у юриспруденції слово має велике значення. Тому при встановленні в колективному договорі меншої норми тривалості робочого часу термін \”скорочена тривалість робочого часу\” вживати не слід.

9. Менша норма тривалості робочого часу в установах, що фінансуються з бюджетів чи інших зовнішніх джерел, взагалі не може встановлюватися. Це допускається тільки на підприємствах і в організаціях, що працюють на умовах госпрозрахунку (самофінансування), що не виключає одержання ними дотацій з бюджетів чи інших зовнішніх джерел.