Науково-практичний коментар до ст. 104 Кодексу законів про працю України

При виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових робітників, а також службовців оплачується за роботою вищої кваліфікації.

Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується. В тих галузях народного господарства, де за характером виробництва робітникам-відрядникам доручається виконання робіт, тарифікованих нижче присвоєних їм розрядів, робітникам, які виконують такі роботи, виплачується міжрозрядна різниця. Виплата міжрозрядної різниці та умови такої виплати встановлюються колективними договорами.

Коментар:

1. Виконання службовцями і робітниками, праця яких оплачується почасово, робіт різної кваліфікації – це звичайне явище. Пов\’язано це як з умовами виробництва, які не дозволяють постійно забезпечувати кожного працівника роботою, суворо відповідною його кваліфікації, так і з законодавством, що цьому не перешкоджає. Так, тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників допускають можливість доручення працівникові обов\’язків, які належать не тільки до різних рівнів кваліфікації, а й до різних посад. У подібних випадках вважається допустимим не враховувати час виконання робіт однієї та іншої кваліфікації, а оплачувати працю за роботою вищої кваліфікації.

2. Оскільки поширена практика доручення тому самому працівникові не тільки робіт, які належать до різної кваліфікації, але й робіт, які належать до різних спеціальностей, у цьому останньому випадку (при виконанні робіт, що належать до різних спеціальностей) за аналогією повинне застосовуватися правило частини першої статті, що коментується, тобто при цьому не повинен враховуватися час роботи, який відноситься до однієї та іншої спеціальності, а оплата праці повинна провадитися за роботою, що підлягає оплаті в більш високому розмірі.

3. Праця робітників-відрядників оплачується відповідно до розряду, встановленого для роботи, яка виконується. Це правило частини другої статті, що коментується, випливає з фундаментального положення ст. 94 КЗпП, яке приписує при оплаті праці насамперед враховувати складність роботи, а потім – професійно-ділові якості працівника.

4. Однак доручення працівникові роботи, що тарифікується нижче присвоєного працівникові розряду, зачіпає права працівника, оскільки розмір оплати праці залежить від складності роботи, яка виконується, а не за кваліфікацією працівника, навіть якщо вона є вищою. Тому частина друга ст. 104 КЗпП і передбачає можливість виплати робітникам-відрядникам міжрозрядної різниці у випадках, коли вони виконують роботи, які тарифікуються нижче присвоєних робітникам розрядів. Але правило про виплату міжрозрядної різниці супроводжується цілою низкою застережень: 1) виплата міжрозрядної різниці допускається в тих галузях народного господарства, де за характером виробництва робітникам-відрядникам доручається виконання робіт, що тарифікуються нижче присвоєних їм розрядів. Можна зробити висновок, що тут не міститься ніякого обмеження щодо галузей народного господарства. Тим більше будь-якого переліку галузей ніколи не було і навряд чи він з\’явиться. У частині другій ст. 104 КЗпП просто міститься констатація, що мова йде не про довільне ігнорування власником розрядів, присвоєних робітникам, а про випадки, коли виконання роботи нижчого розряду обумовлене характером виробництва; 2) міжрозрядна різниця виплачується за умови, що це передбачено колективним договором. Якщо ж це колективним договором не встановлено, то її виплата буде неможливою. Наявність спеціальної ст. 104 КЗпП, яка визначає умови виплати міжрозрядної різниці, виключає застосування до відносин з приводу виконання робітниками-відрядниками робіт, що тарифікуються за нижчими розрядами, правил про переведення на іншу роботу (ст. 31, частина перша ст. 32 КЗпП) і про зміну істотних умов праці (частина третя ст. 32 КЗпП); 3) умови виплати міжрозрядної різниці повинні визначатися колективним договором. Найпростіший спосіб розрахунку міжрозрядної різниці – це визначення розміру відрядної розцінки на основі тарифної ставки присвоєного працівникові розряду і норми виробітку, встановленої для виконання цих робіт, і віднімання від неї відрядної розцінки, розрахованої за тарифною ставкою, яка відповідає роботі, що виконується. Але колективним договором може бути передбачена і виплата міжрозрядної різниці як різниці між тарифними ставками розряду, присвоєного робітнику, і розряду, який відповідає роботі, що виконується.

5. Доручення робітникам обов\’язку виконувати роботу, що тарифікується нижче присвоєного робітнику розряду, не цілком відповідає ст. 21 КЗпП. Відповідно до частини першої цієї статті робота, обов\’язок виконання якої приймає на себе працівник, визначається трудовим договором. Відповідно до сформованої практики і в заяві про прийняття на роботу і в наказі про прийняття на роботу зазначається не лише спеціальність, але й розряд, який робітникові раніше було присвоєно та за яким він приймається на роботу. Така ж вимога міститься і в п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Цей пункт передбачає також внесення до трудової книжки запису про присвоєння робітникові нового розряду. Зазначення розряду в заяві про прийняття роботу, у наказі, внесення запису про розряд до трудової книжки цілком дозволяє стверджувати, що розряд одержав значення умови трудового договору. І власник, якщо він прагне суворо додержувати закону, має право доручити робітникові виконання роботи, що тарифікується нижче присвоєного працівникові розряду, лише у випадку, якщо відповідна домовленість досягнута при прийнятті на роботу або надалі. Не можна, однак, ігнорувати ту обставину, що ст. 104 КЗпП непрямо допускає доручення робітникам-відрядникам обов\’язку виконувати роботу, яка тарифікується по більш низькому розряду, ніж присвоєний працівникові і погоджений сторонами трудового договору при прийнятті на роботу чи згодом.