Науково-практичний коментар до ст. 153 Кодексу законів про працю України

На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров\’я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров\’я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов\’язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.

Коментар:

1. Охорона праці – один з центральних інститутів трудового права. Він має виключне практичне значення. Недодержання вимог охорони праці створює небезпеку для здоров\’я і життя працівників. У свою чергу й ті, кого законодавець називає власником або уповноваженим ним органом, несуть сувору, в тому числі і кримінальну, відповідальність за порушення правил охорони праці.

2. Охорона праці як соціально-економічне та юридичне поняття – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, направлених на збереження здоров\’я і працездатності людини в процесі праці (ст. 1 Закону \”Про охорону праці\”). Як правовий інститут, охорона праці – це значний комплекс правових норм. Збірник правових документів \”Законодавство України про охорону праці\”, свого часу виданий Держнаглядохоронпраці в чотирьох частинах, містить у собі далеко не всі чинні нормативні юридичні акти з питань охорони праці.

3. Ст. 4 Закону \”Про охорону праці\” формулює принципи державної політики у сфері охорони праці. Ці принципи, на нашу думку, у силу зазначеного їх визначення, слід кваліфікувати і як принципи інституту охорони праці, що підлягають застосуванню за відсутності відповідних конкретних правових норм, і як такі, що визначають напрями подальшого розвитку інституту охорони праці, і як обов\’язки держави, які вона взяла на себе і яких вона повинна додержувати при здійсненні своєї політики в майбутньому. З урахуванням викладеного, принципи, зазначені в ст. 4 Закону \”Про охорону праці\”, мають певне регулятивне значення.

4. Ст. 43 Конституції України закріплює право людини і громадянина на належні безпечні і здорові умови праці, не допускаючи з цього правила будь-яких винятків. Праву працівника на належні безпечні і здорові умови праці кореспондує обов\’язок власника забезпечити безпечні і нешкідливі умови праці (частина друга ст. 153 КЗпП).

Незважаючи на відмову України від колишнього декларативного методу законодавствування, все-таки повне реальне втілення в життя правил ст. 43 Конституції України і частини першої ст. 153 КЗпП з об\’єктивних причин неможливе. На багатьох виробництвах шкідливі умови праці зберігаються навіть у передових у технологічному відношенні державах. У нашій країні реально можна вести мову не про створення безпечних і нешкідливих умов праці, а про обов\’язок власника застосовувати передбачені законодавством заходи до нейтралізації впливу на здоров\’я людини шкідливих умов праці, про обов\’язок власника дотримуватись встановлених граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин, інших граничних параметрів умов праці, а також про обов\’язок власника застрахувати свою відповідальність за моральну і матеріальну шкоду, заподіяну шкідливим впливом на організм людини умов праці.

Невипадково Закон \”Про охорону праці\” не формулює такого обов\’язку власника, а конкретні норми трудового права встановлюють особливості регулювання трудових відносин на роботах з умовами підвищеного ризику для здоров\’я (ст. 7, п. 2 частини першої ст. 24 КЗпП), з шкідливими умовами праці (ст. 51, 100 КЗпП). Встановленню таких особливостей присвячена велика кількість підзаконних актів. Іншими словами, наявність важких, шкідливих і небезпечних умов праці – це об\’єктивне явище. І в конкретних нормах трудового права передбачаються заходи з метою максимально можливої нейтралізації дій шкідливих і небезпечних умов праці, але не встановлюється заборона на проведення робіт у зазначених умовах.

5. Чинність норм Кодексу законів про працю, які стосуються охорони праці, поширюється на всіх працівників, які виконують роботу відповідно до трудового договору. Така ж сфера дії й інших нормативних актів про охорону праці. Нормативні акти про охорону праці поширюють свою чинність, зокрема, на трудові відносини працівників з фізичними особами – наймачами (в тому числі фізичними особами, які використовують найману працю в споживчому господарстві). Норми законодавства України про охорону праці поширюються на іноземних громадян і осіб без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на території України.

6. Правило ст. 3 Закону \”Про охорону праці\”, відповідно до якого дія цього Закону поширюється на усіх, хто працює, не дає підстав для поширення чинності даного Закону та інших актів законодавства про охорону праці на фізичних осіб, що уклали цивільно-правові договори про виконання робіт. В Законі \”Про охорону праці\”, крім його ст. 2, вживається термін \”працівник\”, який визначається в частині третій ст. 1 Закону як \”особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов\’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом)\”.

7. Законодавство України про охорону праці за роки незалежності України істотно обновилося. У той же час зберігають дію нормативні акти Союзу РСР з питань, що не урегульовані законодавчими актами України, за умови, що відповідні акти Союзу РСР не суперечать законам України.

8. Вимогам нормативних актів про охорону праці повинні відповідати: 1) умови праці на кожному робочому місці; 2) безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва; 3) стан засобів колективного та індивідуального захисту; 4) санітарно-побутові умови. Невідповідність перелічених умов встановленим вимогам, що спричинило ушкодження здоров\’я працівника або професійні захворювання, породжує право працівника на одержання відповідних видів соціальних послуг і виплат, а також на дострокове розірвання трудового договору або на звільнення за власним бажанням без попередження про звільнення за два тижні. Порушення вимог нормативно-правових актів про охорону праці може бути підставою для притягнення власника, осіб, на яких покладені обов\’язки виконувати зазначені вимоги, до адміністративної (ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) чи кримінальної (ст. 271 – 275 Кримінального кодексу України) відповідальності (докладніше див. коментар до ст. 265 КЗпП).

9. Частина четверта статті, що коментується, покладає на власника обов\’язок впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, запобігати виробничому травматизму. Слова \”сучасні\” (засоби) треба розуміти як сучасні в національній системі оцінок.

Було б таким, що не відповідає змісту закону, орієнтуватися на сучасні світові засоби техніки безпеки. Але невиконання обов\’язків щодо впровадження сучасних національних засобів техніки безпеки породжує права працівника, передбачені ст. 38 і 39 КЗпП. Кримінальна відповідальність за порушення розглянутого обов\’язку навряд чи можлива, якщо власником не порушені інші більш конкретні обов\’язки.

10. Обов\’язок власника забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виникненню професійних захворювань працівників, являє собою істотний практичний інтерес. Для правильного розуміння цього обов\’язку, сформульованого в частині четвертій ст. 153 КЗпП, його слід порівнювати з частиною третьою цієї ж статті, яка покладає на власника обов\’язок створювати санітарно-побутові умови, що відповідають вимогам нормативних актів про охорону праці. Якщо частина третя відсилає до нормативних актів, то частина четверта покладає на власника прямий обов\’язок забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Відсилання до конкретних нормативних актів і норм тут не робиться, хоча такі норми існують. Пряме застосування правила, що розглядається, було б підставою для покладення на власника та посадових осіб підприємства відповідальності, хоч і не порушувалися конкретні норми. Наприклад, відповідно до частини четвертої ст. 153 КЗпП на власника та посадових осіб підприємства можуть бути покладена відповідальність у разі професійного захворювання працівника, хоча б концентрація шкідливих речовин, що стала причиною професійного захворювання, і не перевищувала граничнодопустимих норм. Все ж ми вважаємо, що за викладених умов власник та посадові особи підприємства навряд чи можуть бути притягнені до відповідальності. Додержуючись норм граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин у виробничому середовищі, власник та посадові особи підприємств можуть стверджувати, що їх вина у професійному захворюванні відсутня.

11. Частина п\’ята ст. 153 КЗпП формулює обов\’язок власника не вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя. Могло б виникнути питання про те, чи має право власник вимагати виконання роботи, поєднаної з неявною небезпекою для життя. Однак подальший текст частини п\’ятої ст. 153 КЗпП забороняє вимагати від працівника виконання роботи також і в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Здавалося б, така вимога досить часто могла б стати підставою для відмови працівника від виконання роботи. Однак стаття, що коментується, надає право працівникові відмовитися від виконання дорученої роботи не завжди, а лише в такій виробничій ситуації, яка небезпечна для життя і здоров\’я працівника або людей, які його оточують, а також навколишнього середовища. За відсутності таких ознак виробничої ситуації працівник не має права відмовитися від виконання роботи, а відмова від виконання роботи за відсутності таких ознак вважається порушенням трудової дисципліни.

Факт наявності зазначеної виробничої ситуації підтверджується спеціалістом з охорони праці підприємства з участю представника профспілки та уповноваженого найманими працівниками з питань охорони праці. В разі виникнення конфлікту, тобто розбіжностей в оцінці виробничої ситуації, питання вирішуються відповідним органом державного нагляду за охороною праці за участі представника профспілки (частина друга ст. 6 Закону \”Про охорону праці\”).

У разі обґрунтованої відмови працівника від виконання роботи внаслідок наявності зазначених умов і пов\’язаного з цим простою за працівником зберігається середній заробіток. Необґрунтована відмова виключає збереження середнього заробітку і може тягти за собою дисциплінарну відповідальність працівника.

Ст. 36 Повітряного кодексу надає право члену екіпажу повітряного судна відмовитися від виконання завдання на політ, якщо, на його думку, є аргументоване побоювання за благополучне завершення польоту. Посилання в наведеній статті на думку працівника означає, що дисциплінарна відповідальність при необґрунтованій відмові члена екіпажу повітряного судна від виконання завдання на політ виключається. Що стосується збереження середнього заробітку, то воно можливе лише у випадках, якщо думку працівника буде підтверджено в порядку, встановленому частиною другою ст. 6 Закону \”Про охорону праці\”).

12. Правилом частини шостої стаття 153 КЗпП доповнена Законом від 15 грудня 1993 року. Це правило як спеціальне є винятком із загальної норми частини першої ст. 153 КЗпП, яка передбачає створення безпечних і нешкідливих умов праці на всіх підприємствах, в установах, організаціях. Воно допускає можливість роботи за наявності небезпечних і шкідливих для здоров\’я умов у разі неможливості їх повного усунення. У статті, що коментується, мова йде про обов\’язок власника повідомити про наявність цих умов до органу державного нагляду за охороною праці. Однак далі в статті мова йде про право цього органу дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах. Отже, власник зобов\’язаний звернутися до відповідного органу Держнаглядохоронпраці з проханням тимчасово дозволити проведення робіт за наявності небезпечних і шкідливих факторів. А орган Держнаглядохоронпраці має право дати такий дозвіл.

13. Частина сьома ст. 153 КЗпП покладає на власника загальний обов\’язок систематичного проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці та протипожежної безпеки. Докладніше цей обов\’язок розкривається в ст. 18 Закону \”Про охорону праці\”, низці підзаконних нормативних актів. Закон \”Про охорону праці\” як акт спеціальний саме поняття охорони праці трактує вужче, ніж Кодекс законів про працю, залишаючи протипожежну охорону за межами цього поняття та відповідного правового інституту. У зв\’язку з цим у Законі \”Про охорону праці\” мова йде про інструктаж (навчання) з питань охорони праці, подання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки при виникненні аварій (надалі для стислості буде вживатися поняття \”інструктаж (навчання) з питань охорони праці\”).

Таким чином, норми про інструктаж (навчання) з протипожежної безпеки слід розглядати як такі, що належать до інституту охорони праці, але містяться вони в спеціальних актах (Закон \”Про пожежну безпеку\” та підзаконні нормативні акти з цих питань).

14. Із частини першої ст. 20 Закону \”Про охорону праці\” випливає, що при прийнятті на роботу і в процесі роботи інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, поведінки при виникненні аварій проходять усі працівники. \”Усі працівники\” – це означає: 1) працівники, для яких дане підприємство є основним місцем роботи; 2) працівники-сумісники; 3) працівники, які виконують дану роботу в порядку суміщення професій (посад); 4) особи, які виконують роботу в порядку проходження виробничої практики; 5) особи, що уклали трудовий договір з умовою про виробниче навчання (навчання робітничої професії); 5) спеціально зазначається на обов\’язок навчання і перевірки знань з питань охорони праці для іноземців і осіб без громадянства, які є власниками підприємств або офіційно працюють на підприємствах України відповідно до чинного законодавства.

Керівник підприємства за погодженням з державним інспектором з охорони праці має право затверджувати перелік професій і посад працівників, які звільняються від первинного, повторного і позапланового інструктажів. До цього переліку можуть бути включені працівники, участь яких у виробничому процесі не пов\’язана з безпосереднім обслуговуванням устаткування, застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо (п. 6.11 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці).

15. Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці  затверджене наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року N 15 (далі – Типове положення). На підприємствах на основі цього Типового положення, державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, а також з урахуванням специфіки виробництва розробляються і затверджуються місцеві положення про навчання з питань охорони праці, формуються плани-графіки проведення навчання і перевірки знань, з якими працівники повинні бути ознайомлені.

16. Формами навчання з питань охорони праці відповідно до Типового положення є навчання, інструктажі та стажування. Формою перевірки знань з питань охорони праці є іспит, який проводиться за екзаменаційними білетами у вигляді усного опитування або шляхом тестування на автоекзаменаторі з наступним усним опитуванням. Перевірка знань працівника повинна проводитися за тими нормативними актами про охорону праці, дотримання яких входить до їх трудових обов\’язків. За результатами перевірки знань з питань охорони праці працівникам видається посвідчення відповідно до додатка 2 до Типового положення. Однак, якщо навчання і перевірку знань працівник проходить безпосередньо на своєму підприємстві, видача посвідчень є обов\’язковою лише тим працівникам, які виконують роботи підвищеної небезпеки (Перелік робіт з підвищеною небезпекою, затверджений наказом Держнаглядохоронпраці).

17. Попереднє спеціальне навчання і перевірку знань нормативних актів про охорону праці один раз на рік зобов\’язані проходити працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, а також на роботах, де є потреба в професійному доборі. Перелік робіт з підвищеною небезпекою містить 137 назв робіт, у тому числі таких звичайних робіт, як такелажні та стропальні роботи, роботи на копіювальних та розмножувальних машинах тощо.

Перелік робіт, де є потреба в професійному доборі, затверджений наказом Міністерства охорони здоров\’я та Держнаглядохоронпраці. Цей Перелік містить у собі всього 13 назв робіт. Серед яких є спеціальні роботи (наприклад, водолазні) і звичайні (наприклад, роботи, пов\’язані з керуванням транспортними засобами).

18. Попереднє спеціальне навчання з питань охорони праці проводиться з працівниками, зазначеними в названих вище переліках робіт, при прийнятті на роботу, а також у разі перерви в роботі понад один рік. Навчання проводиться на підприємстві. У закладах освіти воно проводиться, якщо це передбачено спеціальними нормативно-правовими актами. Навчання проводиться у формі лекцій, семінарів, консультацій. Та обставина, що працівникові присвоєна після відповідного навчання кваліфікація, яка дає йому право на виконання робіт з підвищеною небезпекою робіт, де є потреба в професійному доборі, не звільняє його від обов\’язку при прийнятті на роботу пройти попереднє спеціальне навчання.

Після попереднього спеціального навчання проводиться перевірка знань працівника щодо конкретних робіт, які він буде виконувати за трудовим договором. Для перевірки знань на підприємствах, де є роботи, зазначені в двох названих вище переліках, наказом їх керівників створюються постійно діючі комісії. Комісії очолюють заступники керівників підприємств, до трудових обов\’язків яких входить організація роботи з охорони праці. Якщо такі комісії створюються в структурних підрозділах підприємств, їх очолюють керівники цих підрозділів. До складу комісій входять спеціалісти служби охорони праці, юридичної, інженерної, виробничої служб, представники профспілок. Представники органів державного контролю за охороною праці включаються до складу таких комісій, якщо це передбачено міжгалузевими чи галузевими нормативними актами про охорону праці. У разі відсутності на підприємстві деяких служб до комісії повинні включатися не менше трьох осіб. Члени комісії самі повинні пройти навчання і перевірку знань з питань охорони праці відповідно до вимог, встановленими щодо посад, які вони займають. Перелік питань для перевірки знань складають члени комісії. Цей перелік погоджується з службою охорони праці підприємства і затверджується його керівником.

19. Посадові особи, зазначені в Переліку посад посадових осіб, які зобов\’язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці (додаток 3 до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці), до початку виконання своїх обов\’язків під час прийняття на роботу і періодично один раз на три роки також проходять навчання і перевірку знань з охорони праці.

20. Передбачено проведення позачергової перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці в таких випадках:

– при введенні в дію нових і переглянутих нормативних актів про охорону праці;

– при введенні в експлуатацію нового обладнання або впровадженні нових технологічних процесів;

– при переведенні працівника на іншу роботу, яка вимагає додаткових знань з питань охорони праці;

– на вимогу працівника органу державного нагляду за охороною праці, вищої господарської організації, місцевого органу виконавчої влади, якщо виявлено незнання працівником нормативних актів про охорону праці.

21. Викладені вище правила про навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосуються лише окремих категорій працівників, зазначених у спеціальних переліках. Інші категорії працівників – а це основне їх коло – проходять інструктаж з питань охорони праці.

Типове положення називає п\’ять видів інструктажу: вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий.

22. Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які приймаються на постійну чи тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи або посади. Такий інструктаж повинен проводитися також із працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи на підприємстві; з учнями та студентами, які направлені на підприємство для проходження виробничої практики (про виняток див. абзац другий п. 14 коментаря до цієї статті).

Типові тематичний план і програма навчання з питань охорони праці є додатком N 4 до Типового положення. На їх основі служба охорони праці підприємства з урахуванням особливостей виробництва розробляє програму вступного інструктажу, яка затверджується керівником підприємства, установи, організації. Керівник підприємства визначає також тривалість інструктажу.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст служби охорони праці підприємства або особа, на яку ці обов\’язки покладені наказом по підприємству. На великих підприємствах окремі питання вступного інструктажу можуть висвітлювати відповідні спеціалісти. Місцем проведення вступного інструктажу може бути кабінет охорони праці або спеціально обладнане для цього приміщення. Пропонується (п. 3.5 Типового положення), щоб під час вступного інструктажу використовувалися сучасні технічні засоби навчання та наочні посібники.

Запис про проведення вступного інструктажу заноситься до журналу реєстрації вступного інструктажу для працівників, форма якого додається до Типового положення. У журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці (додаток N 5 до Типового положення) сторінки повинні бути пронумеровані, а журнал прошнурований і скріплений печаткою. Це ж стосується і журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці (додаток N 6 до Типового положення), до якого вносяться записи про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів. Усі записи в обох журналах засвідчуються підписами того, хто інструктує і того, хто проходить інструктаж.

23. Первинний інструктаж проводиться на робочому місці безпосередньо керівником робіт (п. 6.3 Типового положення). Такий інструктаж проводиться:

– з новоприйнятими працівниками;

– з працівниками, які переходять на нове робоче місце (в інший цех, виробництво);

– з працівниками, які переводяться на роботу за іншою спеціальністю, кваліфікацією або на іншу посаду;

– з відрядженими на дане підприємство працівниками, які беруть безпосередню участь у виробничому процесі.

Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб однієї професії. Конкретний зміст первинного інструктажу визначається інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт на підприємстві.

Про проведення первинного інструктажу робиться запис у журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці (додаток N 5 до Типового положення).

24. Новоприйняті робітники після вступного і первинного інструктажу до початку самостійної роботи повинні пройти стажування протягом 2 – 15 змін або дублювання протягом не менше шести змін. Перелік професій робітників, які повинні проходити стажування (дублювання), а також тривалість стажування (дублювання) визначаються керівником підприємства. Але не слід думати, що керівник при цьому діє на свій розсуд. Керівникові дається право своїм наказом (розпорядженням) звільняти від проходження стажування робітників, які мають стаж роботи за відповідною професією не менше трьох років або переміщуються з одного структурного підрозділу підприємства до іншого, якщо не змінюється характер роботи і тип устаткування (п. 7.5 Типового положення). При визначенні тривалості стажування керівник повинен брати до уваги стаж роботи і кваліфікацію працівника та характер роботи.

Дублювання проходять працівники, функціональні обов\’язки яких пов\’язані із забезпеченням безаварійної роботи важливих і складних господарських потенційно небезпечних об\’єктів або з виконанням окремих потенційно небезпечних робіт. Дублювання може поєднуватися з протиаварійними та протипожежними тренуваннями.

Після закінчення стажування (дублювання) про це робиться запис у Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці, а також видається наказ (розпорядження) керівника підприємства або його структурного підрозділу про допуск робітника до самостійної роботи.

25. Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками безпосередньо керівником робіт за програмами первинного інструктажу індивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи. Періодичність проведення повторного інструктажу – один раз на півріччя, а на роботах, зазначених у Переліку робіт з підвищеною небезпекою – один раз у квартал. Повторний інструктаж проводиться за обсягом і змістом питань первинного інструктажу (п. 6.5 Типового положення).

26. Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або групою працівників однієї професії. Підстави проведення позапланового інструктажу такі: 1) введення в дію нових (перероблених) нормативних актів про охорону праці, внесення до них змін і доповнень; 2) зміна технологічного процесу, заміна або модернізація устаткування, приладів, інструментів, сировини, матеріалів, а також зміна інших факторів, що впливають на охорону праці; 3) порушення працівником правил охорони праці, що могло б заподіяти або заподіяло травму, аварію або отруєння; 4) вимога працівника органу державного нагляду за охороною праці, вищої господарської організації, органу державної виконавчої влади в разі виявлення незнання працівником безпечних методів і прийомів праці чи нормативних актів охорони праці; 5) при перерві у виконанні працівником даної роботи більше ніж на 60 днів, а на роботах з підвищеною небезпекою – більш ніж на 30 календарних днів (п. 6.6 Типового положення).

Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили необхідність проведення інструктажу.

27. Цільовий інструктаж проводиться безпосередньо керівником робіт (начальником цеху, виробництва, дільниць, майстром тощо) у таких випадках: 1) при виконанні разових робіт, безпосередньо не пов\’язаних з обов\’язками працівника за фахом, посадою, при проведенні вантажно-розвантажувальних робіт, разових робіт за межами підприємства, цеху; 2) при проведенні робіт, пов\’язаних з ліквідацією аварій, стихійного лиха; 3) при проведенні робіт, на які оформляється наряд-допуск, розпорядження або інші документи (п. 6.7 Типового положення).

Цільовий інструктаж оформляється нарядом-допуском або іншим документальним способом.

28. Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються усним опитуванням або контролем отриманих знань за допомогою технічних засобів навчання. Перевіряються також набуті навички безпечних методів праці. При незадовільних результатах перевірки знань і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного і позапланового інструктажів для працівника протягом 30 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах повторної перевірки знань працівник повинен бути переведений за його згодою на іншу роботу або звільнений з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП.

29. На керівника підприємства покладається обов\’язок видавати робітникам (стосується лише робітників) екземпляр інструкції з охорони праці щодо відповідної професії. Альтернативою виконанню цього обов\’язку є вивішування інструкції на робочому місці. На практиці, не без підстав, віддають перевагу другому варіанту.

Положення про розробку інструкцій з охорони праці затверджено наказом Держнаглядохоронпраці. Положення передбачає розробку: 1) інструкцій, які відносяться до міжгалузевих нормативних актів про охорону праці. Вони затверджуються відповідними органами Держнаглядохоронпраці за погодженням з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, у сфері компетенції яких будуть діяти такі інструкції. Вони затверджуються для персоналу, що здійснює підривні роботи, обслуговує електричні установки та пристрої, вантажопідйомні машини і ліфти, котельні установки, системи, що знаходяться під тиском, а також для інших працівників, правила безпеки праці яких встановлені міжгалузевими нормативними актами про охорону праці, затвердженими органами державного нагляду за охороною праці. Правила таких інструкцій є нормами прямої дії; 2) примірні інструкцій. Вони затверджуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, об\’єднаннями підприємств, які мають відповідну компетенцію, за погодженням з відповідними органами державного нагляду за охороною праці та НДІ охорони праці. Ці інструкції є основою для розробки інструкцій, що діють на підприємствах; 3) інструкцій, що діють на підприємстві. Вони розробляються на основі чинних актів про охорону праці, примірних інструкцій з охорони праці, технологічної документації підприємства, вимог безпеки, викладених у експлуатаційній та ремонтній документації підприємства-виробника устаткування, яке використовується на даному підприємстві. Такі інструкції затверджуються роботодавцем і є обов\’язковими для працівників відповідних професій при виконанні відповідних робіт на підприємстві.

30. Інструкції з охорони праці, що відносяться до державних міжгалузевих нормативних актів, після їх затвердження підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції. Примірні інструкції обліковуються міністерствами або іншими органами виконавчої влади, які їх затвердили. Крім того, примірні інструкції реєструються в Національному НДІ охорони праці за поданням відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Відомості про затвердження примірних інструкцій публікуються в журналі \”Охорона праці\” та в інших виданнях. Видання і поширення примірних інструкцій у вигляді окремих брошур, односторонніх аркушів або плакатів здійснюється редакцією журналу \”Охорона праці\” та іншими видавництвами на замовлення і за рахунок роботодавців (п. 4.2.14 Положення про розробку інструкцій з охорони праці).

31. На підприємствах визначаються переліки інструкцій, які підлягають розробці та затвердженню. Такі переліки розробляються службою охорони праці за участю керівників підрозділів, служб головних спеціалістів, служби організації праці та заробітної плати. При розробці переліку інструкцій враховується штатний розпис, у якому назви посад керівників, спеціалістів і службовців та спеціальностей робітників повинні відповідати Класифікатору професій).

32. Розробка, погодження і затвердження інструкцій з охорони праці на підприємстві здійснюється відповідно до Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві, і Положенням про розробку інструкцій з охорони праці. Інструкції з охорони праці затверджуються наказами керівника підприємства-роботодавця. Усі затверджені на підприємстві інструкції з охорони праці реєструються службою охорони праці в журналі встановленої форми (додаток N 6 до Положення про порядок розробки інструкцій з охорони праці).

33. Навчання (інструктаж) з питань охорони праці не охоплює собою навчання (інструктаж) з правил пожежної безпеки. Хоча і дозволяється об\’єднання інструктажу з охорони праці з інструктажем із правил протипожежної безпеки, все-таки це – різні інструктажі, які проводяться з різною періодичністю, за різними програмами та оформляються в окремих журналах. Відповідно до п. 3.20 Правил пожежної безпеки в Україні допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, протипожежного інструктажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється.

34. Посадові особи за спеціальним переліком до початку виконання своїх обов\’язків і періодично, раз на три роки, проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки (частина п\’ята ст. 8 Закону \”Про пожежну безпеку\”). Крім цього, ці посадові особи зобов\’язані проходити періодичну перевірку знань з питань пожежної безпеки за рішенням керівників підприємств, установ, організацій у таких випадках:

– при введенні в дію нових нормативних актів з пожежної безпеки;

– у разі технічного переоснащення, пов\’язаного з підвищенням пожежної безпеки;

– при переміщенні посадової особи на іншу посаду, яка вимагає додаткових знань з пожежної безпеки;

– на вимогу органів державного пожежного нагляду, якщо встановлені факти непоінформованості посадової особи з питань пожежної безпеки.

Відповідно до ст. 8 Закону \”Про пожежну безпеку\” перелік посад, при призначенні на які працівники зобов\’язані проходити навчання з питань пожежної безпеки, повинен затверджуватися Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідно до цього назване Міністерство затвердило Перелік посад, при призначенні на які особи зобов\’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядок його організації. Особи, на яких поширюється названий Перелік, зобов\’язані проходити навчання та перевірку знань як при прийнятті на роботу, так і періодично (один раз на рік).

Навчання і перевірку знань з пожежної безпеки до початку роботи і періодично, один раз на три роки, здійснюється безпосередньо на підприємствах або в навчальних закладах, на підприємствах і в організаціях, які мають матеріальну базу та фахівців.

35. Працівники, що зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, проходять навчання (пожежно-технічний мінімум) і перевірку знань безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях. Конкретний перелік цих працівників (робіт і спеціальностей) визначається наказом керівника підприємства з урахуванням специфіки виробництва і вимог міжгалузевих і галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки. Цим же наказом встановлюється порядок, форма і місце проведення пожежно-технічного мінімуму. Типове положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах і організаціях України, затверджене наказом МНС України (далі – Типове положення про інструктаж з пожежної безпеки), рекомендує примірний перелік питань, з якими необхідно ознайомити працівників під час проведення вступного, первинного та повторного протипожежних інструктажів (додаток N 1), але конкретну програму, яка розробляється на підприємстві відповідно до рекомендованої, затверджує керівник після погодження з місцевим органом державного пожежного нагляду.

За відсутності можливості організувати заняття з пожежно-технічного мінімуму на підприємстві ці заняття можуть бути організовані на спорідненому підприємстві, де є необхідні для цього умови та спеціалісти, або в навчальних закладах, які одержали відповідний дозвіл від органу державного пожежного нагляду. Після закінчення занять у місцях їх проведення приймаються заліки. Комісію, яка приймає заліки на підприємстві, очолює заступник керівника (головний інженер). Особам, які успішно здали заліки, видається посвідчення встановленої форми (додаток N 3 до Типового положення про інструктаж з пожежної безпеки).

36. Протипожежні інструктажі поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий. Типове положення про інструктажі з пожежної безпеки дає підстави стверджувати, що інструктажі повинні проходити всі працівники, у тому числі й ті, які працюють за сумісництвом, виконують обов\’язки в порядку суміщення професій.

Вступний інструктаж проводиться в спеціально обладнаному приміщенні працівником, на якого це покладено наказом керівника підприємства, за програмою, затвердженою керівником підприємства на основі Примірного переліку питань, з якими необхідно ознайомити працівників під час проведення вступного, первинного і повторного протипожежних інструктажів (додаток N 1 до Типового положення про інструктаж з пожежної безпеки).

Первинний протипожежний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи. Його повинні проходити:

– усі новоприйняті на роботу працівники;

– працівники, переведені з інших структурних підрозділів підприємства;

– особи, що прибули на підприємство у відрядження і які беруть безпосередню участь у виробничому процесі;

– будівельники, сторонні до організації, які виконують на даному підприємстві будівельно-монтажні, ремонтні та інші роботи.

Повторний протипожежний інструктаж проводиться на робочому місці не рідше одного разу в рік.

Позаплановий інструктаж проводиться на робочому місці чи в спеціально відведеному для цього приміщенні в таких випадках:

– при введенні в дію нових чи перероблених нормативних актів з питань пожежної безпеки (норм, правил, інструкцій, положень тощо);

– при зміні технологічного процесу, застосуванні нового або зміні чи модернізації діючого пожежонебезпечного устаткування;

– за вимогою державних інспекторів з пожежного нагляду, якщо виявлені незадовільні знання працівниками правил пожежної безпеки на робочому місці, невміння діяти у випадку пожежі або користуватися первинними засобами пожежогасіння.

Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначається в кожному випадку окремо залежно від причин, що обумовили необхідність проведення інструктажу.

Первинний, повторний і позаплановий інструктажі закінчуються перевіркою знань, яка проводиться особою, що проводила інструктаж.

Про проведення вступного, первинного, повторного і позапланового протипожежного інструктажів робиться запис у спеціальному журналі, форма якого визначена в додатку N 2 до Типового положення про інструктажі з пожежної безпеки. Запис про проведення інструктажу підтверджується підписом особи, яка провела інструктаж, та осіб, яких інструктували.

Цільовий протипожежний інструктаж проводиться з працівниками перед виконанням ними разових (тимчасових) пожежонебезпечних робіт, при ліквідації аварії, стихійного лиха. Зміст і обсяг інструктажу визначається характером виконуваних робіт. Запис про цільовий інструктаж робиться в документі, що дозволяє проведення робіт (наряд-допуск, дозвіл).

37. Частина восьма ст. 153 КЗпП передбачає обговорення і схвалення трудовим колективом комплексних планів поліпшення умов праці, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів, а також здійснення трудовими колективами контролю за виконанням цих планів. Обговорення і схвалення – це ті ж повноваження трудових колективів щодо розглянутих планів, які дані їм щодо колективних договорів (ст. 13 Закону \”Про колективні договори і угоди\”). Тому слід вважати, що зазначені плани тотожні встановленню в колективному договорі \”комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищенню існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам\” (ст. 20 Закону \”Про охорону праці\”).