ЗАКОН УКРАЇНИ Про оплату праці | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

ЗАКОН УКРАЇНИ Про оплату праці

ЗАКОН УКРАЇНИ Про оплату праці

 ЗАКОН  УКРАЇНИ 

Про оплату  праці 
  ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 17, ст.121 ) 
     { Вводиться в дію Постановами ВР 
       N 144/95-ВР від 20.04.95, ВВР, 1995, N 17, ст. 122 
       N  49/96-ВР від 20.02.96, ВВР, 1996, N  9, ст.  45 
       N  50/97-ВР від 06.02.97, ВВР, 1997, N 12, ст. 106 } 
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами 
  N  20/97-ВР від 23.01.97, ВВР, 1997, N 11, ст.  89 
  N 1766-III ( 1766-14 ) від 01.06.2000, ВВР, 2000, N 35, ст.288 
  N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436 
  N   96-IV  (   96-15 ) від 11.07.2002, ВВР, 2002, N 41, ст. 294 
  N 1086-IV  ( 1086-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N  5, ст.34 
  N 1096-IV  ( 1096-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N  6, ст.38 
  N 2103-IV  ( 2103-15 ) від 21.10.2004, ВВР, 2005, N  2, ст.31 
  N 2190-IV  ( 2190-15 ) від 18.11.2004, ВВР, 2005, N  4, ст.92 
  N 3448-IV  ( 3448-15 ) від 21.02.2006, ВВР, 2006, N 27, ст.231 
  N   466-V  (  466-16 ) від 14.12.2006, ВВР, 2007, N  9, ст.76 
  N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78 
                              – зміни діють по 31 грудня 2008 року } 
        { Додатково див. Рішення Конституційного Суду 
          N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 } 
 { Із змінами, внесеними згідно із Законами 
   N 1574-VI ( 1574-17 ) від 25.06.2009, ВВР, 2010, N  1, ст.8 
   N 2275-VI ( 2275-17 ) від 20.05.2010, ВВР, 2010, N 30, ст.398 
   N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010, ВВР, 2010, N 41-42, N 43, 
                                                   N 44-45, ст.529 
   N 2559-VI ( 2559-17 ) від 23.09.2010, ВВР, 2011, N  6, ст.44 
   N 3258-VI ( 3258-17 ) від 21.04.2011, ВВР, 2011, N 43, ст.443 
   N 4719-VI ( 4719-17 ) від 17.05.2012, ВВР, 2013, N 15, ст.97 
   N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 } 
 
   { У тексті Закону слова \”власник або уповноважений ним орган\” в 
     усіх відмінках  і числах замінено   словом  \”роботодавець\”  у
     відповідному   відмінку  і  числі згідно із Законом N 4719-VI
     ( 4719-17 ) від 17.05.2012 } 
 
     Цей Закон   визначає  економічні,  правові  та  організаційні 
засади  оплати  праці  працівників,  які  перебувають  у  трудових 
відносинах,  на  підставі  трудового  договору  з  підприємствами, 
установами,  організаціями усіх форм власності  та  господарювання 
(далі  –  підприємства),  а  також з окремими громадянами та сфери 
державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на 
забезпечення  відтворювальної  і  стимулюючої  функцій  заробітної 
плати. 
                          Р о з д і л I 
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 
     Стаття 1. Заробітна плата 
     Заробітна плата – це винагорода,  обчислена,  як  правило,  у 
грошовому  виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує 
працівникові за виконану ним роботу. 
     Розмір заробітної  плати  залежить  від  складності  та  умов 
виконуваної   роботи,   професійно-ділових   якостей   працівника, 
результатів його праці та господарської діяльності підприємства. 
     Стаття 2. Структура заробітної плати 
     Основна заробітна плата.  Це – винагорода за виконану  роботу 
відповідно  до  встановлених  норм  праці (норми часу,  виробітку, 
обслуговування, посадові обов\’язки). Вона встановлюється у вигляді 
тарифних  ставок  (окладів) і відрядних розцінок для робітників та 
посадових окладів для службовців. 
     Додаткова заробітна  плата.  Це  –  винагорода за працю понад 
установлені норми,  за  трудові  успіхи  та  винахідливість  і  за 
особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і 
компенсаційні виплати,  передбачені чинним законодавством; премії, 
пов\’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. 
     Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.  До них належать 
виплати  у формі винагород за підсумками роботи за рік,  премії за 
спеціальними  системами  і  положеннями,  компенсаційні  та   інші 
грошові  і матеріальні виплати,  які не передбачені актами чинного 
законодавства   або які провадяться понад встановлені  зазначеними 
актами норми. 
     Стаття 3. Мінімальна заробітна плата 
     Мінімальна заробітна  плата  –  це  законодавчо  встановлений 
розмір заробітної плати за просту,  некваліфіковану  працю,  нижче 
якого  не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, 
а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
{  Частина  перша статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом 
N 1574-VI ( 1574-17 ) від 25.06.2009 } 
     До  мінімальної  заробітної  плати  не  включаються  доплати, 
надбавки,  заохочувальні та компенсаційні виплати.
{ Частина друга статті 3 в редакції Законів N 1766-III ( 1766-14 ) 
від 01.06.2000, N 2190-IV ( 2190-15 ) від 18.11.2004 } 
     {  Частину  третю  статті  3  виключено  на  підставі  Закону 
N 2190-IV ( 2190-15 ) від 18.11.2004 } 
     Мінімальна  заробітна плата є державною соціальною гарантією, 
обов\’язковою  на  всій території України для підприємств усіх форм 
власності  і  господарювання  та фізичних осіб, які використовують 
працю найманих працівників.
{  Частина  четверта  статті  3  із  змінами,  внесеними згідно із 
Законом N 1574-VI ( 1574-17 ) від 25.06.2009 } 
     Стаття 4. Джерела коштів на оплату праці 
     Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових 
підприємств є частина доходу та інші кошти,  одержані внаслідок їх 
господарської діяльності. 
     Для установ і організацій,  що фінансуються з бюджету,  –  це 
кошти,  які  виділяються  з відповідних бюджетів,  а також частина 
доходу,  одержаного внаслідок господарської діяльності та з  інших 
джерел. 
     Об\’єднання громадян оплачують працю  найманих  працівників  з 
коштів, які формуються згідно з їх статутами. 
     Стаття 5. Система організації оплати праці 
     Організація оплати праці здійснюється на підставі:
     законодавчих та інших нормативних актів;
     генеральної  угоди  на  національному  рівні;  { Абзац третій 
частини  першої  статті  5 в редакції Закону N 4719-VI ( 4719-17 ) 
від 17.05.2012 }
     галузевих   (міжгалузевих),   територіальних  угод;  {  Абзац 
четвертий  частини  першої  статті  5  в редакції Закону N 4719-VI 
( 4719-17 ) від 17.05.2012 }
     колективних договорів;
     трудових договорів. 
     Суб\’єктами організації оплати праці є: органи державної влади 
та     місцевого    самоврядування;    роботодавці,    організації 
роботодавців,   об’єднання   організацій   роботодавців   або   їх 
представницькі  органи;  професійні спілки, об\’єднання професійних 
спілок або їх представницькі органи; працівники.
{  Частина друга статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом 
N 4719-VI ( 4719-17 ) від 17.05.2012 } 
 
     Стаття 6. Тарифна система оплати праці 
     Основою організації  оплати  праці  є  тарифна  система,  яка 
включає:  тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і 
тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). 
     Тарифна система  оплати  праці використовується для розподілу 
робіт залежно від їх складності,  а працівників – залежно  від  їх 
кваліфікації та  за  розрядами  тарифної  сітки.  Вона  є  основою 
формування та диференціації розмірів заробітної плати. 
     Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:
     тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється 
у   розмірі,   що   перевищує   законодавчо   встановлений  розмір 
мінімальної  заробітної  плати;  {  Абзац  другий  частини третьої 
статті 6 в редакції Законів N 1766-III ( 1766-14 ) від 01.06.2000, 
N 2190-IV ( 2190-15 ) від 18.11.2004 }
     міжкваліфікаційних (міжпосадових)    співвідношень   розмірів 
тарифних ставок (посадових окладів). 
     Тарифно-кваліфікаційні       характеристики       (довідники) 
розробляються  центральним органом виконавчої влади, що забезпечує 
формування   державної   політики   у  сферах  трудових  відносин, 
соціального захисту населення.
{  Частина  четверта  статті  6  із  змінами,  внесеними згідно із 
Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 } 
     Стаття 7. Законодавство про оплату праці 
     Законодавство про оплату  праці  грунтується  на  Конституції 
України  (  254к/96-ВР ) і складається з Кодексу законів про працю 
України ( 322-08 ),  цього Закону,  Закону України \”Про колективні 
договори і угоди\” ( 3356-12 ),  Закону України \”Про підприємства в 
Україні\” ( 887-12 ) та інших актів законодавства України. 
                          Р о з д і л II 
                ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ 
     Стаття 8. Сфера державного регулювання оплати праці 
     Держава здійснює   регулювання   оплати   праці   працівників 
підприємств  усіх  форм  власності  шляхом  встановлення   розміру 
мінімальної  заробітної  плати та інших державних норм і гарантій, 
встановлення умов і розмірів оплати праці керівників  підприємств, 
заснованих   на   державній,  комунальній  власності,  працівників 
підприємств,  установ та організацій, що фінансуються чи дотуються 
з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
{  Частина  перша статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом 
N 3258-VI ( 3258-17 ) від 21.04.2011 } 
     Умови   розміру   оплати   праці   працівників   установ   та 
організацій,  що фінансуються з бюджету ( 859-99-п ), визначаються 
Кабінетом  Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 
третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
{  Частина  друга статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом 
N  2453-VI  (  2453-17  )  від 07.07.2010 – щодо набрання чинності 
зміни див. п.1 розділу XII \”Прикінцеві положення\” Закону N 2453-VI 
від 07.07.2010 } 
     Умови розміру оплати праці суддів визначаються законом.
{  Статтю 8 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 2453-VI 
( 2453-17 ) від 07.07.2010 – щодо набрання чинності зміни див. п.1 
розділу   XII   \”Прикінцеві   положення\”   Закону  N  2453-VI  від 
07.07.2010 } 
{  Стаття  8  в  редакції  Закону  N  20/97-ВР  (  20/97-ВР  ) від 
23.01.97 } 
     Стаття 9. Умови  визначення розміру   мінімальної  заробітної 
               плати 
     Розмір мінімальної    заробітної    плати    визначається   з 
урахуванням потреб працівників та  їх  сімей,  вартісної  величини 
достатнього  для забезпечення нормального функціонування організму 
працездатної  людини,  збереження  її  здоров\’я  набору  продуктів 
харчування,   мінімального   набору   непродовольчих   товарів  та 
мінімального набору послуг,  необхідних для  задоволення  основних 
соціальних  і  культурних  потреб особистості,  а також загального 
рівня середньої заробітної плати,  продуктивності праці  та  рівня 
зайнятості. 
     Мінімальна заробітна   плата   встановлюється  у  розмірі  не 
нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
{ Стаття 9 в редакції Закону N 466-V ( 466-16 ) від 14.12.2006 } 
     Стаття 10. Порядок   встановлення   і   перегляду   розміру 
                мінімальної заробітної плати
{  Стаття  10  вводиться  в  дію  з  1  березня 1996 року згідно з 
Постановою ВР N 49/96-ВР від 20.02.96 } 
     Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється  Верховною 
Радою  України  за  поданням  Кабінету  Міністрів України не рідше 
одного разу на  рік  у  законі  про  Державний  бюджет  України  з 
урахуванням    пропозицій,    вироблених    шляхом    переговорів, 
представників  професійних  спілок,  роботодавців, які об\’єдналися 
для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, 
та  переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму 
для працездатних осіб.
{  Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом 
N  1086-IV  (  1086-15 ) від 10.07.2003, в редакції Закону N 466-V 
( 466-16 ) від 14.12.2006 } 
     Розмір мінімальної  заробітної  плати не може бути зменшено в 
разі зменшення  розміру  прожиткового  мінімуму  для  працездатних 
осіб.
{  Частина друга статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом 
N  1086-IV  (  1086-15 ) від 10.07.2003, в редакції Закону N 466-V 
( 466-16 ) від 14.12.2006 } 
     Зміни  розміру  мінімальної  заробітної плати іншими законами 
України та нормативно-правовими актами є  чинними  виключно  після 
внесення   змін   до   закону  про  Державний  бюджет  України  на 
відповідний  рік.
{ Статтю 10 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1086-IV 
( 1086-15 ) від 10.07.2003 } 
     Стаття 11. Мінімальні розміри  ставок  (окладів)  заробітної 
                плати і порядок їх встановлення 
     Мінімальні розміри  ставок  (окладів)  заробітної  плати,  як 
мінімальні  гарантії  в  оплаті  праці,  визначаються  генеральною 
угодою. 
     Стаття 12. Інші норми і гарантії в оплаті праці 
     Норми оплати  праці (за роботу в надурочний час;  у святкові, 
неробочі та вихідні дні;  у нічний час;  за час простою,  який мав 
місце  не  з  вини  працівника;  при  виготовленні  продукції,  що 
виявилася браком  не  з  вини  працівника;  працівників    молодше 
вісімнадцяти  років,  при скороченій тривалості їх щоденної роботи 
тощо) і гарантії для працівників (оплата  щорічних  відпусток;  за 
час виконання державних обов\’язків; для тих, які направляються для 
підвищення кваліфікації,  на обстеження  в  медичний  заклад;  для 
переведених  за  станом  здоров\’я на легшу нижчеоплачувану роботу; 
переведених тимчасово  на  іншу  роботу  у  зв\’язку  з  виробничою 
необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 
трьох років,  переведених  на  легшу  роботу;  при  різних  формах 
виробничого   навчання,   перекваліфікації   або   навчання  інших 
спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації 
працівникам  в  разі  переїзду  на  роботу  до  іншої  місцевості, 
службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються 
Кодексом законів про працю України ( 322-08  )  та  іншими  актами 
законодавства України. 
     Норми і гарантії в оплаті праці,  передбачені частиною першою 
цієї статті та Кодексом законів про працю України (  322-08  ),  є 
мінімальними державними гарантіями. 
     Стаття 13. Оплата праці працівників установ і організацій, що 
                фінансуються з бюджету 
     Оплата   праці   працівників   установ   і   організацій,  що 
фінансуються  з  бюджету,  здійснюється на підставі актів Кабінету 
Міністрів  України  в  межах бюджетних асигнувань.
{  Частина  перша  статті 13 в редакції Закону N 107-VI ( 107-17 ) 
від  28.12.2007 – зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням 
Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 } 
     Обсяги витрат   на   оплату   праці   працівників  установ  і 
організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з 
бюджетом. 
     Стаття 13-1. Основні повноваження центрального органу 
                  виконавчої влади, що забезпечує формування 
                  державної політики у сферах трудових відносин, 
                  соціального захисту населення 
     Центральний  орган виконавчої влади, що забезпечує формування 
та   реалізує   державну  політику  у  сферах  трудових  відносин, 
соціального захисту населення: 
     розробляє  нормативно-правові  акти  з питань умов і розмірів 
оплати  праці  працівників підприємств, установ та організацій, що 
фінансуються  чи  дотуються  з  бюджету,  керівників  підприємств, 
заснованих на державній, комунальній власності; 
     здійснює   моніторинг   у   сфері   оплати,   нормування   та 
стимулювання праці, професійної класифікації робіт і професій; 
     розробляє  та вносить у встановленому порядку пропозиції щодо 
визначення  розміру мінімальної заробітної плати, робочого часу та 
часу   відпочинку,  умов  оплати  праці  працівників  підприємств, 
установ  та організацій, що фінансуються чи дотуються з державного 
бюджету, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового 
і начальницького складу органів відповідно до закону.