Відводи у виконавчому провадженні
Відводи у виконавчому провадженні
1. Державний виконавець, експерт, спеціаліст, оцінювач,
перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні і
підлягають відводу, якщо вони є близькими родичами сторін, їх
представників або інших осіб, які беруть участь у виконавчому
провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення,
або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.
2. За наявності підстав для відводу зазначені особи
зобов\’язані заявити самовідвід. З тих самих підстав відвід таким
особам може бути заявлений стягувачем, боржником або їх
представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у
письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до
закінчення виконавчого провадження.
3. Питання про відвід державного виконавця вирішується
начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець,
про що виноситься постанова.
4. Питання про відвід, самовідвід начальника відділу або всіх
державних виконавців зазначеного відділу вирішується керівником
відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Постанова про задоволення чи відмову у задоволенні відводу,
самовідводу начальника відділу або всіх державних виконавців
зазначеного відділу може бути оскаржена в десятиденний строк у
порядку, встановленому цим Законом.
5. Питання про відвід експерта, спеціаліста, оцінювача чи
перекладача вирішується шляхом винесення вмотивованої постанови
державного виконавця.
6. У разі відводу державного виконавця виконавчий документ
передається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві
або іншому органу державної виконавчої служби.
7. Відмова у задоволенні відводу державного виконавця,
експерта, спеціаліста, оцінювача, перекладача може бути оскаржена
в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
8. Посадові особи, які мають право на розгляд питання про
відвід державного виконавця, експерта, спеціаліста, оцінювача чи
перекладача, зобов\’язані розглянути заяву про відвід або
самовідвід у строк до п\’яти робочих днів.
Глава 3. ЗАГАЛЬНІ УМОВИ ТА ПОРЯДОК
ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Стаття 17. Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають
примусовому виконанню державною виконавчою службою
1. Примусове виконання рішень здійснюється державною
виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених
цим Законом.
2. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною
виконавчою службою такі виконавчі документи:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази
господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського
суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при
Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при
Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських,
адміністративних, кримінальних справах та справах про
адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на
підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених
розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках,
передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого
збору, витрат, пов\’язаних з організацією та проведенням виконавчих
дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання
за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням
особливостей, передбачених Законом України \”Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини\”
( 3477-15 ).
Стаття 18. Вимоги до виконавчого документа
1. У виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу,
прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано
документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім\’я
(прізвище, власне ім\’я та по батькові) (для фізичних осіб)
стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або
місце проживання чи перебування (для фізичних осіб),
ідентифікаційний код суб\’єкта господарської діяльності стягувача
та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний
номер стягувача та боржника (для фізичних осіб – платників
податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для
фізичних осіб – громадян України, які через свої релігійні або
інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного
номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної
влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також
інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав
виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи
можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження
боржника та його місце роботи (для фізичних осіб),
місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника
тощо;
{ Пункт 3 частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5037-VI ( 5037-17 ) від 04.07.2012 }
4) резолютивна частина рішення;
5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;
6) строк пред\’явлення виконавчого документа до виконання.
2. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів
або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати
майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі
зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається,
в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається,
що обов\’язок чи право стягнення є солідарним.
3. Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою
посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і
скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою
печаткою є обов\’язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який
видав виконавчий документ, за законом зобов\’язаний мати печатку із
зображенням Державного Герба України.
4. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові
вимоги до виконавчих документів.
Стаття 19. Підстави для відкриття виконавчого провадження
1. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на
підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього
Закону:
1) за заявою стягувача або його представника про примусове
виконання рішення;
2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів
громадянина або держави в суді;
3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі
ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення
іноземного суду в порядку, встановленому законом;
4) в інших передбачених законом випадках.
2. У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач
вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть
сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце
роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна
тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника.
3. У заяві про відкриття виконавчого провадження щодо
виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити
державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та
оголосити заборону на його відчуження.
4. Під час пред\’явлення виконавчого документа або його
дубліката до виконання разом з ним подаються:
1) у разі виконання рішення про конфіскацію майна засудженого
за вироком суду – копія опису майна і копія вироку. У разі
відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка
про те, що опис майна не проводився;
2) у разі виконання рішення про конфіскацію майна за
постановою суду – копія протоколу вилучення майна, що підлягає
конфіскації, або довідка про відсутність такого майна;
3) у судових справах, за якими застосовано заходи
забезпечення позовних вимог, – копії документів, що підтверджують
виконання ухвали суду про забезпечення позову, у разі якщо такі
заходи застосовувалися судом.
Leave a Reply