Кодекс адміністративного судочинства України, стаття 67-75

Стаття 67. Спеціаліст

1. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та
навичками застосування технічних засобів і може надавати
консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що
потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

2. Спеціаліст може бути залучений до участі в
адміністративному процесі за ухвалою суду для надання
безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем,
планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо)
під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста
технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює
висновку експерта.

3. Спеціаліст зобов\’язаний прибути за викликом суду,
відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та
письмові роз\’яснення, звертати увагу суду на характерні обставини
чи особливості доказів, у разі потреби – надавати суду технічну
допомогу.

4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду,
відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не
володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду
задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам,
звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості
доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат,
пов\’язаних з викликом до суду.

Стаття 68. Перекладач

1. Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою
здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання
якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови
на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з
глухими, німими чи глухонімими.

2. Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням особи,
яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду. Суд
забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа
внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде
позбавлена судового захисту.

3. Перекладач має право відмовитися від участі в
адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі,
необхідному для перекладу, право задавати питання з метою
уточнення перекладу, а також право на оплату виконаної роботи та
на компенсацію витрат, пов\’язаних з викликом до суду.

4. Перекладач зобов\’язаний з\’являтися за викликом до суду,
здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом
посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що
вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою,
якою вони володіють.

5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без
поважних причин від виконання покладених на нього обов\’язків
перекладач несе кримінальну відповідальність.

Глава 6
ДОКАЗИ

Стаття 69. Поняття доказів

1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які
фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або
відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб,
які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення
для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на
підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників,
показань свідків, письмових і речових доказів, висновків
експертів.

2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд
може запропонувати надати додаткові докази або витребувати
додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі,
або з власної ініціативи.

Стаття 70. Належність та допустимість доказів

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету
доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються
предмету доказування.

2. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного
доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

3. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні
справи не беруться до уваги.

4. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими
іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких
обставин не виникає спору.

Стаття 71. Обов\’язок доказування

1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких
ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених
статтею 72 цього Кодексу.

2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій
чи бездіяльності суб\’єкта владних повноважень обов\’язок щодо
доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача, якщо він заперечує проти
адміністративного позову.

3. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно
надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці
докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться
чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов\’язку і
витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про
відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду
про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується.
Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи
касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду
справи.
{ Частина третя статті 71 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 }

4. Суб\’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні
у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як
докази у справі. У разі невиконання цього обов\’язку суд витребовує
названі документи та матеріали.

5. Суд може збирати докази з власної ініціативи.

6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин
не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин,
на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних
доказів.

Стаття 72. Підстави для звільнення від доказування

1. Обставини, встановлені судовим рішенням в
адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало
законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких
беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці
обставини.

2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно
доказувати.

3. Обставини, які визнаються сторонами, можуть не
доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони
і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та
добровільності їх визнання.

4. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у
справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили,
є обов\’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу
про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої
ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце
діяння та чи вчинене воно цією особою.

Стаття 73. Забезпечення доказів

1. Особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано
вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або
ускладненим, мають право просити суд забезпечити ці докази.

2. Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою
заінтересованої особи до відкриття провадження у справі.

Стаття 74. Способи забезпечення доказів

Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням
експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових
доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.

Стаття 75. Заява про забезпечення доказів та
порядок її розгляду

1. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені
докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути
підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що
надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а
також справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою
потрібно їх забезпечити. До заяви про забезпечення доказів
додається документ про сплату судового збору.
{ Частина перша статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3674-VI ( 3674-17 ) від 08.07.2011 }

2. Заява про забезпечення доказів подається до суду, який
розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито – до
місцевого адміністративного суду, на території якого можуть бути
вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

3. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом
п\’яти днів після її надходження з повідомленням сторін та інших
осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання
осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду
заяви.

4. У разі обґрунтованої вимоги особи, яка подала заяву про
забезпечення доказів, а також якщо не можна встановити, до кого
може бути згодом висунуто вимоги, заява про забезпечення доказів
розглядається судом невідкладно лише за участю особи, яка подала
заяву.

5. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яку
може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не
зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

6. Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні
доказів суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення доказів
визначаються порядок і спосіб її виконання.

7. Ухвала про відмову в забезпеченні доказів може бути
оскаржена особою, яка звернулася із заявою про забезпечення
доказів.

8. Забезпечення доказів здійснюється за загальними правилами
вчинення відповідних процесуальних дій.