Переведення валютних одиниць
Переведення валютних одиниць
1. Суми, зазначені в спеціальних правах запозичення, у цій
Конвенції розглядаються як такі, що стосуються спеціальних прав
запозичення, як вони визначені Міжнародним валютним фондом.
Переведення цих сум у національні валюти у випадку судових
розглядів відбувається відповідно до вартості цих валют у
спеціальних правах запозичення на дату ухвали суду. Вартість у
спеціальних правах запозичення національної валюти
держави-сторони, яка є членом Міжнародного валютного фонду,
обчислюється згідно з методом визначення вартості, що
застосовується Міжнародним валютним фондом для власних операцій і
розрахунків на дату ухвали суду. Вартість у спеціальних правах
запозичення національної валюти держави-сторони, яка не є членом
Міжнародного валютного фонду, обчислюється за методом,
установленим цією державою-стороною.
2. Проте держави, які не є членами Міжнародного валютного
фонду та законодавство яких не дозволяє застосовувати положення
пункту 1 цієї статті, можуть при ратифікації або приєднанні чи
будь-коли після цього заявити, що межа відповідальності
перевізника, передбачена статтею 21, установлюється в сумі
1 500 000 валютних одиниць на пасажира під час судового розгляду
на їхніх територіях; 62 500 валютних одиниць на пасажира стосовно
пункту 1 статті 22; 15 000 валютних одиниць на пасажира стосовно
пункту 2 статті 22; 250 валютних одиниць за кілограм стосовно
пункту 3 статті 22. Така валютна одиниця складається з шістдесяти
п\’яти з половиною міліграмів золота 900-ї проби. Ці суми можуть
бути переведені у відповідну національну валюту в округлених
числах. Переведення таких сум у національну валюту здійснюється
згідно із законодавством відповідної держави.
3. Розрахунки, згадані в останньому реченні пункту 1 цієї
статті, і переведення, згадане в пункті 2 цієї статті, виконуються
таким чином, щоб виразити в національній валюті держави-сторони,
наскільки це можливо, таку саму реальну вартість кількісних
показників, зазначених у статтях 21 та 22, яка буде отримана в
результаті застосування перших трьох речень пункту 1 цієї статті.
Держави-сторони інформують депозитарія про метод обчислення згідно
з пунктом 1 цієї статті або про результати переведення згідно з
пунктом 2 цієї статті відповідно під час здачі на зберігання
документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання
до цієї Конвенції, а також після кожної їхньої зміни.
Стаття 24
Перегляд меж відповідальності
1. Без шкоди положенням статті 25 цієї Конвенції та з
урахуванням положень пункту 2 цієї статті межі відповідальності,
установлені в статтях 21, 22 та 23, переглядаються депозитарієм
кожні п\’ять років, причому перший такий перегляд проводиться в
кінці п\’ятого року з дати набрання цією Конвенцією чинності або,
якщо Конвенція не набере чинності протягом п\’яти років з дати,
коли вона була вперше відкрита для підписання, протягом першого
року після набрання нею чинності, з урахуванням коефіцієнта
інфляції, який відповідає сукупним темпам інфляції за період з
моменту попереднього перегляду, або під час першого перегляду – з
дня набрання Конвенцією чинності. Розмір темпів інфляції, який
використовується для визначення коефіцієнта інфляції, обчислюється
відповідно до середньовизначених річних ставок збільшення або
зменшення індексів споживчих цін у державах, валюти яких складають
спеціальні права запозичення, згадані в пункті 1 статті 23.
2. Якщо в результаті перегляду, згаданого в попередньому
пункті, робиться висновок про те, що коефіцієнт інфляції перевищив
10%, то депозитарій надсилає повідомлення державам-сторонам про
зміну меж відповідальності. Будь-яка зміна меж відповідальності
набирає чинності через шість місяців після повідомлення
держав-сторін про зміну. Якщо протягом трьох місяців після
надіслання державам-сторонам повідомлення про зміну більшість
держав-сторін заявлять про свою незгоду, зміна не набирає
чинності, а депозитарій передає це питання на розгляд під час
наради держав-сторін. Депозитарій негайно надсилає повідомлення
всім державам-сторонам про набрання чинності будь-якою зміною меж
відповідальності.
3. Незважаючи на положення пункту 1 цієї статті, процедура,
згадана в пункті 2 цієї статті, застосовується будь-коли за умови,
що прохання про це висловлене однією третиною держав-сторін і що
коефіцієнт інфляції, згаданий в пункті 1, перевищив 30% за період
з дати попереднього перегляду або з дати набрання цією Конвенцією
чинності, якщо перегляд ще не проводився. Наступні перегляди з
використанням процедури, описаної в пункті 1 цієї статті, будуть
проводитися кожні п\’ять років, починаючи з дати закінчення
п\’ятирічного періоду, коли проводився останній перегляд відповідно
до цього пункту.
Стаття 25
Обумовлення стосовно меж відповідальності
Перевізник може обумовити, що стосовно договору перевезення
застосовуються межі відповідальності, розмір яких перевищує розмір
меж відповідальності, передбачених цією Конвенцією, або
відповідальність є не обмеженою.
Стаття 26
Недійсність положень договору
Будь-яке положення, спрямоване на звільнення перевізника від
відповідальності або на встановлення межі відповідальності,
нижчої, ніж та, яка встановлена цією Конвенцією, є недійсним і не
має юридичної сили, однак недійсність цього положення не спричиняє
недійсності договору, на який і далі поширюється дія положень цієї
Конвенції.
Стаття 27
Свобода укладення договору
Ніщо в цій Конвенції не перешкоджає перевізнику відмовитися
від укладення договору перевезення, відмовитися від будь-яких
засобів захисту, передбачених цією Конвенцією, або встановити
умови, які не суперечать цій Конвенції.
Стаття 28
Попередні виплати
У випадку авіаційної події, що спричинила загибель або
ушкодження пасажирів, перевізник, якщо це передбачено національним
законодавством, негайно проводить попередні виплати фізичній особі
чи особам, які мають право вимагати компенсацію, для задоволення
невідкладних економічних потреб таких осіб. Такі попередні виплати
не означають визнання відповідальності й можуть бути зараховані до
наступних виплат перевізником компенсації за заподіяну шкоду.
Стаття 29
Підстави для позову
Під час перевезення пасажирів, багажу та вантажу будь-який
позов стосовно заподіяної шкоди, незалежно від його підстави, чи
то на підставі цієї Конвенції, договору, у зв\’язку з
правопорушенням або на будь-якій іншій підставі, може бути поданий
лише відповідно до умов і меж відповідальності, які передбачені
цією Конвенцією, без шкоди для визначення кола осіб, що мають
право на позов, та їхніх відповідних прав. При будь-якому такому
позові штрафи, штрафні санкції чи будь-які інші виплати, що не
стосуються компенсації фактичної шкоди, не підлягають стягненню.
Стаття 30
Службовці, агенти. Загальна сума позовів
1. Якщо позов пред\’явлено службовцю чи агенту перевізника у
зв\’язку зі шкодою, про яку йдеться в цій Конвенції, такий
службовець або агент, якщо він доведе, що діяв у рамках своїх
службових обов\’язків, має право посилатися на умови та межі
відповідальності, на які має право посилатися сам перевізник на
підставі цієї Конвенції.
2. Загальна сума, яка може бути стягнена з перевізника, його
службовців та агентів, не повинна в цьому випадку перевищувати
зазначених меж відповідальності.
3. За винятком випадків перевезення вантажу, положення
пунктів 1 та 2 цієї статті не застосовуються, якщо буде доведено,
що шкода стала результатом дії чи бездіяльності службовця або
агента, учиненої з наміром заподіяти шкоду або із злочинної
недбалості й з усвідомленням того, що в результаті таких дій може
бути заподіяна шкода.
Стаття 31
Своєчасне пред\’явлення претензій
1. Отримання зареєстрованого багажу або вантажу вповноваженою
особою без пред\’явлення претензій передбачає, до доведення
протилежного, що багаж або вантаж був доставлений у належному
стані й відповідно до перевізного документа або запису, який
зберігається іншими засобами, як це передбачено в пункті 2
статті 3 й пункті 2 статті 4.
2. У випадку пошкодження багажу або вантажу особа, яка має
право на його отримання, повинна надіслати перевізнику претензію
негайно після виявлення пошкодження й не пізніше семи днів з дати
отримання зареєстрованого багажу й чотирнадцяти днів з дати
отримання вантажу. У випадку затримки претензія повинна бути
заявлена не пізніше двадцяти одного дня з дати, коли багаж або
вантаж був переданий у його розпорядження.
3. Будь-яка претензія повинна бути подана письмово та вручена
або відправлена в згадані вище строки.
4. За відсутності претензій у згадані вище строки жодні
позови проти перевізника не приймаються, крім випадку обману з
боку останнього.
Leave a Reply