Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів
Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів
(Женева, 19 травня 1956 р.)
{ Зміни до Конвенції додатково див.у Протоколі ( 995_h34 )
від 05.07.78 }
{ Про приєднання України до Конвенції з застереженням
додатково див. Закон N 57-V ( 57-16 ) від 01.08.2006,
ВВР, 2006, N 39, ст.341 }
Статус Конвенції див. ( 995_j74 )
Офіційний переклад
Преамбула
Договірні сторони,
Визнаючи бажаність стандартизації умов, що регулюють договір
міжнародного автомобільного перевезення вантажів, зокрема, в тому,
що стосується документів, які застосовуються під час такого
перевезення, та відповідальності перевізника,
Домовились про таке:
РОЗДІЛ I
Сфера застосування
Стаття 1
1. Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору
автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за
винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для
перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох
різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною,
незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
2. Для цілей цієї Конвенції \”транспортний засіб\” означає
автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в
статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.
3. Ця Конвенція застосовується також у тому випадку, якщо
перевезення, що входять в сферу її застосування, здійснюються
державами або урядовими закладами чи організаціями.
4. Ця Конвенція не застосовується:
a) до перевезень, які здійснюються відповідно до будь-якої
міжнародної поштової конвенції;
b) до перевезень небіжчиків;
c) до перевезень обстановки і меблів при переїздах.
5. Договірні Сторони погоджуються не змінювати будь-які з
положень цієї Конвенції шляхом спеціальних угод між двома чи
декількома Договірними Сторонами, за винятком скасування її
застосування до їхніх прикордонних перевезень або дозволу
використовувати вантажні накладні, що встановлюють право власності
на вантаж при перевезеннях, які виконуються цілком в межах їхніх
територій.
Стаття 2
1. Якщо транспортний засіб, що містить вантаж, частину шляху
здійснює по морю, залізниці, внутрішнім водним шляхом або
повітряним транспортом, і, крім випадку, коли застосовуються
положення статті 14, вантаж з транспортного засобу не
вивантажується, ця Конвенція застосовується до всього перевезення
в цілому. Якщо буде доведено, що будь-яка втрата вантажу, його
пошкодження чи затримка доставки, що мали місце під час
перевезення, яке було здійснене іншим видом транспорту, і не були
викликані дією чи недоглядом автомобільного перевізника, а
викликані подією, що могла мати місце лише під час і з причини
перевезення, здійсненого цим іншим видом транспорту,
відповідальність автомобільного перевізника визначається не цією
Конвенцією, а таким чином, як визначалась би відповідальність
перевізника іншим видом транспорту, якщо б договір перевезення
вантажу був би укладений відправником виключно з перевізником
іншим видом транспорту згідно з умовами, визначеними
законодавством про перевезення вантажу цим видом транспорту.
Однак, якщо такі умови відсутні, то відповідальність
автомобільного перевізника визначається цією Конвенцією.
2. Якщо автомобільний перевізник також здійснює перевезення й
іншими видами транспорту, його відповідальність також визначається
відповідно до пункту 1 цієї статті так, ніби його функція
автомобільного перевізника і функція перевізника іншим видом
транспорту виконувалися двома різними особами.
РОЗДІЛ II
Особи, за яких перевізник є відповідальним
Стаття 3
Для цілей цієї Конвенції, перевізник відповідає за дії і
недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг
яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти,
службовці чи інші особи виконують покладені на них обов\’язки, як
за власні дії і недогляди.
РОЗДІЛ III
Укладання і виконання договору перевезення
Стаття 4
Договір перевезення підтверджується складанням вантажної
накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної
накладної не впливають на існування та чинність договору
перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення
цієї Конвенції.
Стаття 5
1. Вантажна накладна складається в трьох оригінальних
примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи
можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і
перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій
складена вантажна накладна. Перший примірник передається
відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у
перевізника.
2. Якщо вантаж, який підлягає перевезенню, необхідно
завантажити на декілька транспортних засобів, або якщо він є
різнорідним чи поділений на різні партії, відправник або
перевізник має право вимагати складання окремої вантажної
накладної на кожний транспортний засіб, що використовується, або
на вантаж кожного роду чи на кожну партію вантажу.
Стаття 6
1. Вантажна накладна містить такі дані:
a) дата і місце складання вантажної накладної;
b) ім\’я та адреса відправника;
c) ім\’я та адреса перевізника;
d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і
передбачене місце його доставки;
e) ім\’я та адреса одержувача;
f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його
упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх
загальновизнане позначення;
g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і
нумерація місць;
h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру
кількість вантажу;
i) платежі, пов\’язані з перевезенням (провізна плата,
додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що
стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу);
j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших
формальностей;
к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від
будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.
2. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити
наступні дані:
a) заява про те, що перевантаження забороняється;
b) платежі, які відправник зобов\’язується сплатити;
c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці;
d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності
його для відправника;
e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування
вантажу;
f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано
перевезення;
g) перелік документів, переданих перевізнику.
3. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу
інформацію, яку вони вважають корисною.
Стаття 7
1. Відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і
збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності або
недостатності:
a) даних, зазначених у підпунктах b), d), e), f), g), h) та
j) пункту 1 статті 6;
b) даних, зазначених у пункті 2 статті 6;
c) будь-яких інших даних чи інструкцій, що надаються ним для
складання вантажної накладної або для включення в неї таких даних.
2. Якщо, на запит відправника, перевізник вносить у вантажну
накладну дані, зазначені у пункті 1 цієї статті, то вважається,
доки не доведене зворотне, що він це зробив від імені відправника.
3. Якщо вантажна накладна не містить заяви, передбаченої у
підпункті k) пункту 1 статті 6, перевізник відповідає за всі
витрати, шкоду і збитки, які може зазнати внаслідок такого
недогляду особа, яка має право розпоряджатися вантажем.
Стаття 8
1. Приймаючи вантаж, перевізник перевіряє:
a) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо
числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць;
b) зовнішній стан вантажу і його упаковки.
2. Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити
вірність записів, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті,
він повинен зробити обгрунтовані застереження у вантажній
накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним
застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Ці
застереження не мають обов\’язкової сили для відправника, якщо
останній не погодився бути зобов\’язаним ними і не зробив про це
запис у вантажній накладній.
3. Відправник має право вимагати перевірки перевізником ваги
брутто вантажу або його кількості, вираженій в інших одиницях
виміру. Він може також вимагати перевірки вмісту вантажних місць.
Перевізник може вимагати відшкодування витрат, пов\’язаних з такою
перевіркою. Результати перевірок включають у вантажну накладну.
Стаття 9
1. Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору
перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
2. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень
перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що
вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент
прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а
також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися
у вантажній накладній.
Стаття 10
Відправник несе відповідальність перед перевізником за
збиток, заподіяний особам, устаткуванню або іншим вантажам, а
також за будь-які витрати, викликані несправною упаковкою вантажу,
за винятком випадків, коли дефект був очевидним або відомим
перевізнику в момент прийняття вантажу, і він не зробив щодо цього
застережень.
Стаття 11
1. Для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути
здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної
накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження
перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може
потребувати.
2. Перевізник не зобов\’язаний перевіряти вірність і
адекватність цих документів та інформації. Відправник несе
відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні
відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та
інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості
перевізника.
3. Перевізник несе відповідальність як представник за
наслідки втрати чи невірного використання документів, зазначених у
вантажній накладній і доданих до неї або наданих в його
розпорядження; сума відшкодування, яка сплачується перевізником,
не повинна, однак, перевищувати ту, яка підлягала б сплаті у
випадку втрати вантажу.
Стаття 12
1. Відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема,
вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця,
передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу,
іншому, ніж зазначений у вантажній накладній.
2. Відправник втрачає це право з того моменту, коли другий
примірник накладної переданий одержувачу або коли останній
здійснює свої права, передбачені в пункті 1 статті 13; з цього
моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача.
3. Однак, право розпорядження вантажем належить одержувачу з
моменту складання вантажної накладної, якщо у вантажній накладній
відправником зроблена відповідна позначка.
4. Якщо, здійснюючи своє право розпорядження вантажем,
одержувач дає наказ доставити вантаж іншій особі, остання не має
права призначити інших одержувачів.
5. Право розпорядження вантажем здійснюється за таких умов:
a) відправник чи, у випадку, зазначеному в пункті 3 цієї
статті, одержувач, який бажає здійснити це право, представляє
перший примірник вантажної накладної, яка містить нові інструкції
перевізнику, а також звільняє перевізника від відповідальності за
будь-які витрати, шкоду і збитки, викликані виконанням таких
інструкцій;
b) виконання таких інструкцій є можливим у той момент, коли
їх одержує особа, яка повинна їх виконати; воно не порушує
нормальний хід роботи підприємства перевізника і не впливає на
відправників чи одержувачів інших вантажів;
c) такі інструкції не призводять до розбивки вантажу.
6. Якщо перевізник не може виконати отримані ним інструкції в
силу положень підпункту b) пункту 5, він негайно повідомляє про це
особу, яка надала такі інструкції.
7. Перевізник, який не виконав інструкції, що були йому
надані відповідно до положень цієї статті, або який виконав такі
інструкції, не вимагаючи надання йому першого примірника вантажної
накладної, несе відповідальність перед особою, яка має право
пред\’явити претензію, за будь-які заподіяні таким чином шкоду або
збитки.
Стаття 13
1. Після прибуття вантажу на місце, передбачене для його
доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі
йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на
розписку. Якщо встановлена втрата вантажу чи якщо вантаж не прибув
після закінчення терміну, передбаченого в статті 19, одержувач
може від свого імені пред\’явити перевізнику вимоги, основані на
праві, що витікає з договору перевезення.
2. Одержувач, який користується правами, наданими йому
відповідно до пункту 1 цієї статті, здійснює платежі, зазначені як
такі, що підлягають сплаті, у вантажній накладній. У випадку
виникнення спору з цього приводу, перевізник не зобов\’язаний
доставляти вантаж до надання одержувачем гарантій платежу.
Стаття 14
1. Якщо з будь-якої причини виконання договору на
встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до
прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця,
перевізник запитує інструкції в особи, яка має право
розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12.
2. Незважаючи на це, якщо обставини дозволяють виконати
перевезення на умовах, відмінних від передбачених у вантажній
накладній, і якщо перевізник не зміг вчасно одержати інструкції
від особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до
статті 12, перевізник повинен вжити заходів, які він вважає
найбільш придатними в інтересах особи, яка має право
розпоряджатись вантажем.
Стаття 15
1. Якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу
після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник
запитує інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовляється
прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем без
пред\’явлення першого примірника вантажної накладної.
2. Одержувач, навіть якщо він відмовився від прийняття
вантажу, може тим не менше вимагати його доставки доти, доки
перевізник не одержав від відправника протилежних інструкцій.
3. Якщо перешкода для здачі вантажу виникає після того, як
одержувач, відповідно до наданого йому пунктом 3 статті 12 права,
дав наказ доставити вантаж іншій особі, то пункти 1 і 2 цієї
статті застосовуються так, якби одержувач був би відправником, а
така інша особа – одержувачем.
Стаття 16
1. Перевізник має право на відшкодування витрат, викликаних
запитом про надання інструкцій чи виконанням таких інструкцій,
якщо такі витрати не є наслідком його власних дій або недогляду.
2. У випадках, зазначених у пункті 1 статті 14 і в статті 15,
перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок особи, яка
має право розпоряджатися вантажем, і після такого вивантаження
перевезення вважається закінченим. Після цього перевізник здійснює
збереження вантажу від імені особи, яка має право розпоряджатися
вантажем. Він може, однак, довірити збереження вантажу третій
особі й у цьому випадку несе відповідальність лише за обачний
вибір таких третіх осіб. Платежі, передбачені вантажною накладною,
та всі інші витрати залишаються такими, що підлягають оплаті після
видачі вантажу.
3. Перевізник може продати вантаж, не очікуючи інструкцій від
особи, що має право розпоряджатися ним, якщо вантаж є
швидкопсувним або якщо того вимагає його стан, чи якщо витрати по
збереженню вантажу будуть занадто високі в порівнянні з його
вартістю. В інших випадках перевізник також може продати вантаж,
якщо в належний термін ним не отримано від особи, що має право
розпоряджатися вантажем, протилежних інструкцій, виконання яких
може справедливо від нього вимагатися.
4. У випадку продажу вантажу відповідно до положень цієї
статті, виручена сума, за винятком витрат, які підлягають сплаті
після доставки вантажу, передається в розпорядження особи, що має
право розпоряджатися вантажем. Якщо ці витрати перебільшують
виручену суму, то перевізник має право отримати належну різницю.
5. Застосовувана при продажі процедура визначається діючими
на місці розташування вантажу законодавством чи звичаями.
РОЗДІЛ IV
Відповідальність перевізника
Стаття 17
1. Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову
втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту
прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за
будь-яку затримку доставки.
2. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо
втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались
внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій
позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника,
внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких
перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
3. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини
несправності транспортного засобу, яким він користувався для
виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у
якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців
останньої.
4. За умови дотримання пунктів 2 – 5 статті 18, перевізник
звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження
вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов\’язаного з
однією чи декількома з перерахованих нижче обставин:
a) з використанням відкритих безтентових транспортних
засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у
вантажній накладній;
b) з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли
вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за
своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню;
c) з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням
вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від
імені відправника або вантажоодержувача;
d) з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких
вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню,
зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального
витоку або дії молі чи шкідників;
e) з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації
вантажних місць;
f) з перевезенням худоби.
5. Якщо відповідно до цієї статті перевізник не несе жодної
відповідальності за деякі обставини, що викликали втрату,
ушкодження або затримку, то він несе відповідальність лише в тій
мірі, у якій обставини, за які він відповідає згідно цієї статті,
сприяли виникненню втрати, ушкодження або затримки.
Стаття 18
1. Тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи
затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2
статті 17, лежить на перевізнику.
2. Якщо перевізник встановить, що через обставини, які
склалися, утрата вантажу чи його ушкодження могли бути наслідком
одного чи декількох особливих ризиків, зазначених у пункті 4
статті 17, то вважається, що вони відбулися внаслідок цього.
Однак, позивач має право довести, що утрата або ушкодження
фактично не були пов\’язані, повністю або частково, з одним з цих
ризиків.
3. Ця презумпція не застосовується у випадку, передбаченому
підпунктом a) пункту 4 статті 17, якщо нестача перевищує
припустиму норму або при втраті будь-якого вантажного місця.
4. Якщо перевезення виконується транспортними засобами,
спеціально обладнаними так, щоб вантаж не підпадав під вплив
тепла, холоду, змін температури чи вологості повітря, перевізник
не може посилатися на підпункт d) пункту 4 статті 17, якщо тільки
він не доведе, що всі заходи стосовно вибору, обслуговування і
використання вищезгаданого обладнання, яких він був зобов\’язаний
вжити з урахуванням обставин, були ним вжиті, і що він
дотримувався будь-яких наданих йому спеціальних інструкцій.
5. Перевізник не може посилатися на підпункт f) пункту 4
статті 17, якщо тільки він не доведе, що всі заходи, які він був
зобов\’язаний вжити з урахуванням обставин, були ним вжиті, і що
він дотримувався будь-яких наданих йому спеціальних інструкцій.
Стаття 19
Вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж
не був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був
доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з
урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового
завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних
умовах для комплектації вантажів для повного завантаження,
перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.
Стаття 20
1. Той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти
днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності
узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття
вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і
особа, яка має право пред\’явити претензію, може на цій підставі
вважати його загубленим.
2. Особа, яка має таке право, може, отримавши компенсацію за
втрачений вантаж, надіслати письмовий запит про те, щоб її негайно
сповістили у випадку, якщо вантаж буде знайдений протягом року
після сплати компенсації. Їй надається письмове підтвердження
отримання такого запиту.
3. Протягом тридцяти днів після отримання такого запиту,
особа, яка має вищезазначене право, може вимагати, щоб вантаж був
доставлений їй за умови сплати платежів, зазначених у вантажній
накладній, а також після повернення отриманої нею компенсації, за
винятком будь-яких зборів, включених до компенсації, але без
впливу на будь-які претензії щодо відшкодування за прострочення
доставки відповідно до статті 23 і статті 26, там де вона є
застосовною.
4. За відсутності запиту, зазначеного у пункті 2, або
будь-яких інструкцій, наданих у тридцятиденний термін,
передбачений у пункті 3, або у випадку, коли вантаж не був
знайдений протягом року з дня сплати компенсації, перевізник має
право розпоряджатися знайденим вантажем відповідно до
законодавства місцезнаходження вантажу.
Стаття 21
Якщо вантаж був доставлений одержувачу без стягнення
післяплати, яку мав стягнути перевізник з одержувача відповідно до
умов договору перевезення, перевізник зобов\’язаний сплатити
відправнику компенсацію, яка не перевищує суму такої післяплати,
без впливу на його право подання позову проти одержувача.
Стаття 22
1. Якщо відправник передає перевізнику небезпечні вантажі,
він повідомляє перевізнику про точний характер небезпеки, і
зазначає, у разі потреби, заходи безпеки, яких необхідно вжити.
Якщо цю інформацію не внесено до вантажної накладної, тягар
доказу, у якийсь інший спосіб, того, що перевізник знав про точний
характер небезпеки, яку несе перевезення згаданих вантажів, лежить
на відправнику або одержувачу.
2. Небезпечні вантажі, про характер яких перевізник не був
обізнаний за умов, зазначених у пункті 1 цієї статті, можуть бути
в будь-який момент і в будь-якому місці вивантажені, знищені чи
знешкоджені перевізником без компенсації; більш того, відправник
несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, спричинені
передачею цих вантажів для перевезення чи їхнім перевезенням.
Стаття 23
1. Якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник
зобов\’язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така
компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і
під час прийняття його для перевезення.
2. Вартість вантажу визначається на підставі біржового
котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної
ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або
поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару
такого ж роду і якості.
3. Розмір відшкодування не може, однак, перевищувати 25
франків за кілограм відсутньої ваги брутто. \”Франк\” означає
золотий франк вагою 10/31 грама проби 0,900.
4. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення,
мито, а також інші платежі, пов\’язані з перевезенням вантажу,
цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що
відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток
відшкодуванню не підлягає.
5. У випадку прострочення доставки, якщо позивач доведе, що
прострочення завдало збитку, перевізник компенсує такий збиток,
який не може перевищувати плату за перевезення.
6. Більша компенсація може вимагатися тільки у випадку, якщо
відповідно до статей 24 і 26 була задекларована вартість вантажу
або спеціальний відсоток при доставці.
Leave a Reply